Санітарна освіта, розділ охорона здоров'я і медичної науки, розробляючий питання теорії і практики підвищення санітарної культури населення. Під останньою розуміють сукупність знань в області гігієна, профілактичної медицини і виконання відповідних гігієнічних або профілактичних правил. С. п. як наукова галузь спирається на досвід не лише медичних дисциплін, але і соціології, психології, педагогіки. У практиці С. п. використовуються усне слово, друк, радіо, кіно, телебачення, народні університети, «школи» здоров'я і т.п.
В тому або іншому об'ємі С. п. проводиться у всіх розвинених країнах. Як частина державної системи охорони здоров'я С. п. сформувалося вперше в СРСР в 1920-і гг.; воно грало важливу роль у вирішенні чергових медико-санітарних завдань (боротьба з епідеміями, охорона материнства і дитинства, боротьба з так званими соціальними хворобами, оздоровлення умов праці і побуту в місті і на селі, профілактика професійних захворювань і травматизму в 20—30-і гг.; підготовка населення по питаннях санітарної оборони, пропаганда донорства в роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945; ліквідація санітарних наслідків війни, і т.д.). С. п. в СРСР — обов'язковий розділ діяльності кожної лікувально-профілактичної і санітарно-епідеміологічної установи і кожного медичного працівника. Республіканські, краєві, обласні і міські будинки С. п. здійснюють організаційно-методичні функції і разом з відповідними кабінетами в санітарно-епідеміологічних станціях складають спеціальну службу С. п. Окрім органів охорони здоров'я, поширенням медичних і гігієнічних знань займаються культурно-просвітницькі установи Рад депутатів союзів трудящих і професійних, суспільств «Знання», Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, органи освіти і інші організації. Для координації їх роботи по С. п. створені міжвідомчий Всесоюзний (ВССП) і республіканські ради С. п. Науково-дослідну і науково-методичну діяльність очолює Центральний науково-дослідний інститут санітарного освіти Міністерства охорони здоров'я СРСР (заснований в 1928 в Москві).
За кордоном науково-дослідні інститути С. п. відкриті в Празі і Братиславі (ЧССР), Бєлграді (СФРЮ), на базі гігієнічного музею в Дрездене (ГДР). Як науково-дослідні установи або крупні будинки С. п. функціонують також національні і регіональні центри у ряді соціалістичних (СРР, ВНР(Угорська Народна Республіка), МНР(Монгольська Народна Республіка)) і капіталістичних (Франція, Великобританія, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), США) країн. З 1949 в системі Усесвітньої організації охорони здоров'я існує секція С. п., яка працює у контакті з ЮНЕСЬКО і Міжнародним союзом С. п. (МССП; заснований в 1951; ВССП увійшов до його складу в 1957). З 1951 МССП проводить міжнародні конференції; з 1964 практикуються симпозіуми фахівців з С. п. соціалістичних країн Європи (1964 — Будапешт; 1967 — Росток; 1970 — Москва; 1974 — Прага). З 1958 МССП видає в Женеві міжнародний журнал по С. п. (Revue Internationale d''éducation de la santé).
Літ.: Нариси по історії радянської санітарної освіти, М., 1960; Санітарна освіта, М., 1965.
