Самоврядність, управління справами територіальної спільності, організації або колективу, самостійно здійснюване їх членами через виборні органи або безпосередньо (за допомогою зборів, референдумів і т. п.). Основні ознаки С. — приналежність публічної влади населенню або виборцям відповідної території, членам громадської організації, колективу; самостійність у вирішенні питань внутрішнього життя; відсутність органів, що призначаються ззовні.
Одін з видів державного управління на місцях — місцеве С., при якому населення адміністративно-територіальної одиниці самостійно управляє місцевими справами (через виборні органи або безпосередньо) в межах прав, встановлених державою. Вперше система С. була введена в Західній Європі в результаті буржуазних революцій, остаточно склалася в умовах домонополістичного капіталізму. Буржуазне місцеве С. здійснювалося у вельми вузькій сфері і в соціально-політичному плані носило фіктивний характер, оскільки формальне визнання членів общини суб'єктами управління поєднувалося з фактичним усуненням експлуатованих мас від участі в управлінській діяльності. Посилення централізму, зростаюче втручання держави в місцеві справи у міру переходу капіталізму в імперіалістичну стадію привели до втрати буржуазним місцевим С. навіть колишній обмеженій самостійності, його перетворенню на складову частину адміністративного апарату державного управління. Розширення прав органів місцевого С. — одна із загальнодемократичних вимог робочого класу в сучасних капіталістичних державах. Проте сама по собі демократизація управління на місцях, розширення функцій місцевих виборних органів — муніципалітетів не можуть змінити характер буржуазної держави, капіталістичних буд, як це зображається буржуазними і реформістами ідеологами. Ст І. Ленін, викриваючи опортуністичну суть концепції так званого муніципального соціалізму, підкреслював класово обмежений характер буржуазного місцевого С., його вузькість, безсилля перед лицем центральної влади (див. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 17, с. 163).
Повне послідовно демократичне місцеве С. формується з перемогою соціалістичної революції. У соціалістичних державах воно будується на якісно іншій основі — в такій організації і діяльності місцевих представницьких органів державної влади, при якій трудящі беруть участь і в управлінні місцевими справами, і у вирішенні загальнодержавних завдань (див. Місцеві органи державної влади ). У соціалістичному суспільстві трудящі здійснюють політичну владу через свою державу і через різні масові громадські організації, органи суспільної самодіяльності. Їх діяльність по забезпеченню інтересів і задоволенню всіляких матеріальних і духовних потреб трудящих, по виконанню доручених їм державних завдань є формою суспільного С., яке виступає як один з проявів народовладдя соціалістичній демократії. Масові громадські організації і органи суспільної самодіяльності населення — складова частина системи політичної організації соціалістичного суспільства, а суспільне С. зберігає при соціалізмі політичний характер, граючи величезну роль в залученні трудящих до активної, постійної участі в управлінні державними і суспільними справами. У міру розвитку соціалістичної держави, вдосконалення його політичної системи виникає загальнонародна держава як перехідний рівень до безгосударственной форми організації комуністичного суспільства — до затвердження суспільного С. Развітіє суспільного С. — одна з основних доріг поступового переходу до суспільного комуністичного С. Див. також статті Держава, Демократія .
