Демократія (греч. dеmokratía, буквально — народовладдя, від dеmos — народ і krátos — влада), форма політичної організації суспільства, заснована на визнанні народу як джерело влади, на його праві брати участь у вирішенні державних справ і наділі громадян досить широким кругом прав і свобод. Д. в зв'язку з цим виступає перш за все як форма держави. Термін «Д.» вживають також стосовно організації і діяльності ін. політичних і соціальних інститутів (наприклад, партійна Д., виробнича Д.), а також для характеристики відповідних суспільних рухів, політичних курсів, перебігу соціально-політичної думки.
Достовірно наукове розуміння Д. дано марксизмом-ленінізмом, який розглядає її в нерозривному зв'язку з матеріальними умовами життя суспільства і його класовою структурою. Д. — явище історичне, таке, що змінюється по мірі розвитку суспільства, зміни соціально-економічних формацій. При первіснообщинному устрої були відсутні класи і класові протиріччя, існувала неполітична Д., що втілювалася в установах родової і племінної самоврядності. З виникненням економічної нерівності, приватній власності і експлуатації, тобто з появою антагоністичних класів, разом з державою виникає політична Д., розвиток якої в класовому суспільстві нерозривно пов'язаний з державою як основною установою політичної влади.
В класовому товаристві Д. як форма держави є вираженням диктатури панівного класу як суть держави. Відмінностями Д. як форми держави від інших його форм (деспотія, автократія, відкрита військова диктатура і ін.) є: офіційне визнання принципу підпорядкування меншості більшості; рівноправ'я громадян, наявність широких політичних і соціальних прав і свобод виборність основних органів держави, що веде роль виборних представницьких органів влади в системі державних установ, верховенство закону і ін. Розрізняють інститути безпосередньою і показною Д.: перші передбачають ухвалення основних рішень безпосередньо виборцями (наприклад, в порядку референдуму), другі — повноважними виборними установами (парламентом і ін.).
Історія класового суспільства не знає надкласової, або позакласовою, Д. Буржуазная Д. — найбільш розвинений історичний тип Д. у експлуататорському суспільстві — є формою диктатури капіталістів над пролетаріатом і іншими, напівпролетарськими і непролетарськими класами трудящих і верствами населення. Вона характеризується явним протиріччям між декларованою «владою народу» і дійсним пануванням експлуататорів. Функції інститутів буржуазної Д. полягають в забезпеченні класового панування, що гарантує привілеї експлуататорського класу, в маскуванні його панування, в самоконсолідациі класу буржуазії, вирішенні її внутрікласових протиріч. Таке розуміння марксизмом-ленінізмом буржуазної Д. не означає абсолютно негативної її оцінки: Д., навіть формально декларована, є значною цінністю, т.к. в умовах Д. рамки політичної свободи, суспільній і індивідуальній самодіяльності незрівнянно ширше, ніж в умовах авторитаризму і ін. недемократичних режимів. Буржуазна Д., виникнувши як політичне вираження економічної системи капіталізму, з'явилася великим прогресом в порівнянні з феодальним політичним устроєм, вона створила значно ширші можливості для розвитку руху і організації промислового пролетаріату. В умовах капіталізму пролетаріат не задовольняється використанням створених буржуазією класово-обмежених демократичних установ, а бореться за розширення і оновлення Д. на новій соціальній основі, створюючи в цих цілях свої політичні партії, профспілки і ін. класові організації. В період імперіалізму і особливо розвиненого державно-монополістичного капіталізму робочий клас протиставляє реакційним устремлінням монополістичної буржуазії до згортання, підривання Д., заміні її фашизмом або іншим відкрито реакційним режимом свої демократичні вимоги, свою систему демократичних організацій, що борються за соціалізм. Розгортається загальнодемократична боротьба проти монополій, очолювана робочим класом, як складова частина боротьби за соціалізм.
Історично вищим типом політичної Д. є соціалістична Д. Ето єдино можлива форма соціалістичної держави. Вона виникає як революційне заперечення буржуазної Д. Вместе з тим соціалістична Д. сприймає і розвиває ті прогресивні елементи і інститути, які з'явилися результатом суспільно-політичної творчості класів трудящих ще при капіталізмі і затвердилися в суспільстві. Принципова якісна відмінність соціалістичної Д. від передуючих типів Д. полягає в повній відповідності форми і вмісту демократичних установ, законів і т.д. власті трудящих, слідством чого є: реальність, гарантованість і повнота політичних прав і свобод, їх органічна єдність з соціально-економічними і культурними правами; єдність прав і обов'язків громадян; повновладдя показних установ; реальність принципу підпорядкування меншості більшості; рівноправ'я націй і народностей, соціалістичний інтернаціоналізм і ін. інститути і норми політичного життя, що базуються на економічному фундаменті соціалізму. Соціалістичний демократизм — універсальний принцип всієї соціалістичної політичної організації суспільства, тобто принцип організації і діяльності органів держави громадських організацій і органів суспільної самодіяльності, принцип взаємодії всіх складових частин системи влади трудящих, принцип, що визначає єдність фактичного і правового положення особи в суспільстві, положення громадянина соціалістичної держави.
Разом з новим суспільним устроєм соціалістична Д. безперервно розвивається, проходя ряд основних етапів: пролетарська Д. як форма диктатури пролетаріату — в умовах перехідного періоду від капіталізму до соціалізму; Д., що переростає в загальнонародну (разом з переростанням держави диктатури пролетаріату в загальнонародне), — в умовах створення розвиненого соціалістичного суспільства; загальнонародна Д. як форма загальнонародної держави, загальнонародній політичній владі — в умовах розвиненого, зрілого соціалізму і будівництва комунізму. На всіх етапах свого розвитку соціалістична Д. має класово-пролетарську природу і спрямованість. Д. для трудящих об'єктивно означає обмеження Д. для експлуататорів (як елемент придушення їх опору) в перехідний період, придушення класово-ворожих, злочинних, антигромадських елементів на всіх етапах становлення і розвитку соціалізму.
Соціалістична Д. включає вимогу суспільної дисципліни і свідомої самодисципліни трудящих (виробничою, державною і т.д.).
Соціалістична Д. розвивається як результат науковий обгрунтованої марксизмом політичної творчості трудящих, керованих пролетарською революційною партією. Розширення і вдосконалення Д. — планомірний процес, що направляється марксистсько-ленінською партією — керівною силою в системі організацій соціалістичної Д. Всестороннєє розгортання і вдосконалення соціалістичної Д. як головного напряму розвитку соціалістичної державності визначено Програмою КПРС.
Форми соціалістичної Д. всілякі. Державне і суспільно-політичне будівництво в країнах світової соціалістичної системи виявило ряд специфічних меж, способів організації і функціонування соціалістичної Д. при збереженні її головних загальних істотних меж.
марксисти-ленінці рішуче виступають як проти реформістів і далебі-ревізіоністських вимог «чистою», «позакласовою» Д., що фактично означають переспівавши поглядів буржуазних ідеологів з цього питання, так і проти льоворевізіоністських прагнень до заперечення соціалістичної Д. і заміні її військово-бюрократичним режимом.
В історичній перспективі соціалістична Д. як політичне явище відімре разом з державою і всією політичною надбудовою в умовах вищої фази комунізму. На зміну Д. соціалістичною прийде неполітична Д. як форма організації суспільної комуністичної самоврядності. Див. також Держава .
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Маніфест Комуністичної партії, Соч., 2 видавництва, т. 4; Маркс До., Громадянська війна у Франції, там же, т. 17; його ж, Конспект книги Бакуніна «Державність і анархія», там же, т. 18; Енгельс Ф., Походження сім'ї приватної власності і держави, там же, т. 21; його ж, Про авторитет, там же, т. 18; Ленін Ст І., Держава і революція, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 33; його ж, Марксизм про державу, там же, т. 33; його ж, Тези і доповідь про буржуазну демократію і диктатуру пролетаріату, там же, т. 37; його ж, Пролетарська революція і ренегат Каутський, там же, т. 37; Радянська соціалістична демократія, під ред. М. Би. Мітіна, М., 1964; Чхиквадзе Ст М., Держава демократія, законність. Ленінські ідеї і сучасність, М., 1967; Проблеми демократії на сучасному світі, М., 1967; Марксистсько-ленінська загальна теорія держави і права. Основні інститути і поняття, М., 1970.
