Рівноваги теорія, назва ряду немарксистських соціально-історичних концепцій, які намагаються пояснити процеси розвитку і функціонування суспільства або його елементів на основі принципу рівноваги, запозиченої з природознавства. Ці концепції не є теоріями в строгому сенсі слова: поняття рівноваги використовується тут саме як загальний пояснювальний принцип.
Спроби розглянути суспільство як рівноважну систему вперше виникають в європейській соціальній науці в 17 ст під впливом механістичного природознавства, що бурхливо розвивалося (Б. Спіноза, Т. Гоббс, Р. Лейбніц). Розглядаючи соціальні проблеми з позицій «соціальної фізики», «механіки пристрастей», мислителі тієї епохи були схильні проблему громадського порядку зводити до існування рівноваги між частинами суспільства, що нагадує рівновагу елементів фізичного світу. Власне Р. т. вперше отримала розгорнутий виклад в 18 ст в утопічних побудовах Ш. Фур'є, який на «відкритих» їм способах розрахунку рівноваги і гармонізації пристрастей засновував свій план ідеального людського гуртожитку, а ідею рівноваги вважав універсальною для всього всесвіту.
В 2-ій половині 19 ст ідею рівноваги стосовно суспільних проблем розвивали соціологи-позитивісти О. Конт, Р. Спенсер, А. Смолл, Л. Уорд, для яких еталоном як і раніше служила рівновага фізичних систем. На початку 20 ст концептуальні підстави Р. т. декілька видозмінюються під впливом організмічеського мислення: еталоном рівноваги виступає тепер не механічна система, а живий організм, де ця рівновага забезпечується за рахунок складних процесів внутрішньої регуляції. Одним з перших такий підхід реалізував А. А. Богданов, який своїй тектологией передбачив деякі положення кібернетики і сучасного системного підходу, але в той же час допустив ряд серйозних механістичних прорахунків і спрощень. У 20-і рр. Р. т. знайшла прибічників в особі ряду сов.(радянський) філософов-механістов (Д. Сарабьянов, І. І. Ськворцов-степанов і ін.), які фактично протиставляли положення Р. т. ученню діалектичного матеріалізму про єдності і боротьбі протилежностей, розглядаючи скачки як «процеси порушення рівноваги». Р. т. послужив методологічною основою правоуклоністських ідей Н. І. Бухаріна, що затушовували протиріччя в розвитку виробничих стосунків в період побудови соціалізму.
З кінця 30-х рр. деякі ідеї Р. т. отримують нове оформлення, причому вже йдеться не про розгорнуту теоретичну схему, а лише про принцип пояснення. Використання цього принципу значною мірою стимулювало розвиненим в рамках фізіології і кібернетики принципом гомеостазу і вивченням в природних науках і техніці стійких станів. Модель динамічної рівноваги береться на озброєння багатьма представниками структурно-функціонального аналізу в буржуазній соціології, в яких ідея рівноваги набуває консервативного ідеологічного підтексту. Багато буржуазних соціологів виступають з критикою функционалістського Р. т., відзначаючи, що вона має справу лише з ідеальними збалансованими системами, ігнорує внутрісистемні джерела порушення рівноваги і тому погано пристосована для аналізу процесів соціальної зміни. Ці слабкості особливо виразні в емпірично орієнтованих напрямах соціології — в індустріальній соціології, в роботах по «людським відносинам» в промисловості, в «управлінській науці», методів маніпуляції людьми, що спеціалізуються на розробці, для забезпечення рівноваги у функціонуванні буржуазного суспільства.
Марксизм принципово відкидає Р. т. як теоретичну конструкцію, розкриваючи консерватівно-охранітельськие забобони її представників. В той же час це не означає відкидання поняття рівноваги і пов'язаного з ним поняття стійкості: ці поняття грають важливу евристичну роль у вивченні систем, що динамічно розвиваються, виступаючи як одна з умовних точок відліку; проблема полягає лише в тому, що на основі цих понять не можна побудувати цілісного пояснення процесів у відповідних системах.
Літ.: Комарів М. С., Функціональне пояснення в сучасній буржуазній соціології, в кн.: Актуальні проблеми розвитку конкретних соціальних досліджень, М. 1971; Russet С. Е., The concept of equilibrium in American social thought. New Haven — L., 1966.
