Реологія (від греч.(грецький) rhéos — течія, потік і... логия ) , наука про деформації і текучість речовини. Р. розглядає процеси, пов'язані з необоротними залишковими деформаціями і перебігом всіляких в'язких і пластичних матеріалів (неньютонівських рідин, дисперсних систем і ін.), а також явища релаксації напруги, пружного післядії і т.д.
Термін «Р.» ввів американський учений Ю. Бінгам, якому належать коштовні дослідження реологій рідин і дисперсних систем. Офіційно термін «Р.» прийнятий на 3-м-коді симпозіумі по пластичності (1929, США), проте окремі положення Р. були встановлені задовго до цього. Р. тісно переплітається з гідромеханікою, теоріями пружності, пластичності і повзучості; у ній широко користуються методами віскозиметрії. У основу Р. лягли закони І. Ньютона про опір руху в'язкої рідини, Навьє — Стоксу рівняння руху нестискуваної в'язкої рідини, роботи Дж. Максвелла, У. Томсона і ін. Значний вклад внесений російськими ученими: Д. І. Менделєєвим, Н. П. Петровим, Ф. Н. Шведовим і радянськими ученими П. А. Ребіндером, М. П. Воларовічем, Г. В. Віноградовим і ін.
З проблемами Р. доводиться зустрічатися в техніці: при розробці технології всіляких виробничих процесів, при проектних роботах і конструкторських розрахунках, що відносяться до самих різних матеріалів: металам (особливо при високих температурах), композиційним матеріалам, полімерним системам, нафтопродуктам, глинам і іншим грунтам, гірським породам, будівельним матеріалам (бетонам, силікатам і ін.), харчовим продуктам і т.д.
У Р. існує декілька підрозділів. Теоретичний Р. (феноменологічний Р., або макрореологія) може розглядатися як частина механіки суцільних середовищ, вона займає проміжне положення між гідромеханікою і теоріями пружності, пластичності і повзучості. Вона встановлює залежності між механічною напругою, що діють на тіло, деформаціями, що викликаються, і їх змінами в часі. При звичайних в механіці суцільних середовищ допущеннях про однорідність і сплошності матеріалу теоретичний Р. вирішує різні краєві завдання деформації і течії твердих, рідких і інших тіл. Основна увага звертається на складну поведінку реології речовини, наприклад коли одночасно виявляються в'язкі і пружні властивості або в'язкі і пластичні. Загальне рівняння реології стану речовини доки не встановлене, є рівняння лише для окремих окремих випадків. Для опису поведінки реології матеріалів користуються механічними моделями, для яких складають диференціальні рівняння, куди входять різні комбінації пружних і в'язких характеристик. Моделями реологій користуються при вивченні механічних властивостей полімерів, внутрішнього тертя в твердих тілах і ін. властивостей реальних тіл.
Експериментальний Р. (реометрія) визначає різні властивості реологій речовин за допомогою спеціальних приладів і випробувальних машин.
Мікрореологія досліджує деформації і течію в мікрооб'ємах, наприклад в об'ємах, сумірних з розмірами часток дисперсної фази в дисперсних системах або з розмірами атомів і молекул.
Біореологія досліджує перебіг всіляких біологічних рідин (наприклад, крові, синовіальной, плевральній і ін.), деформації різних тканин (м'язів, кісток, кровоносних судин) в людини і тварин.
Літ.: Реологія, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1962; Рейнер М., Реологія, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1965; Воларовіч М. П., Малінін Н. І., Дослідження в області феноменологічної реології, «Інженерно-фізичний журнал», 1969, т. 16 № 2; Успіхи реології полімерів, під ред. Р. Ст Віноградова М., 1970; Rheology, v. 1—5, N. Y., 1956—69; Flow properties of blood and other biological systems, Oxf. — [а. о.], 1960.
