Пункція
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Пункція

Пункція (від латів.(латинський) punctio — укол), прокол стінки якої-небудь порожнини, судини, полого або паренхіматозного органу, пухлини, інфільтрату з лікувальною або діагностичною метою. Діагностичні П. застосовують для точної діагностики захворювання шляхом аналізу вмісту порожнини (наприклад, плевральною) з його цитологичеським, біохімічним і бактеріологічним дослідженням або шляхом вивчення (мікроскопічного, ультрамікроськопічеського цитохимічеського і хромосомного) кліток, отриманих з патологічно змінених органів; для виміру тиску (у порожнинах серця, крупних судинах, спинномозковому каналі), а також для введення в порожнині контрастних речовин або повітря (рентгенодіагностика). Лікувальні П. застосовують для витягання з порожнини патологічного вмісту (гноїть, крові, повітря, рідини), промивання її і введення в порожнину лікарських речовин. Незрідка обидва види П. поєднуються. Найчастіше застосовують: П. вен для узяття крові на аналіз, кровопускання, введення ліків або переливання крові; П. плевральної порожнини при випотном плевриті і для видалення повітря з порожнини, а також для накладення штучного пневмотораксу ; П. черевної порожнини при асциті ; П. суглобів як з лікувальною, так і з діагностичною цілями; П. спинномозкового каналу для аналізу спинномозкової рідини, введення ліків або рентгеноконтрастних речовин; П. сечового міхура при затримці сечі і неможливості ввести катетер і ін. Виробляють П. шприцом із спеціальною голкою або троакаром з дотриманням всіх правил асептики і знеболенням .

 

  Літ.: Діагностична і терапевтична техніка, під ред. Ст С. Маята, М., 1969.

  А. Н. Смирнов.