Протівосияніє
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Протівосияніє

Протівосияніє, слабосвітна малоконтрастна дифузна пляма, розташована на нічному піднебінні в області, протилежній до Сонця. П. з'єднується з конусами Зодіакального Світла так званою зодіакальною смугою — дуже слабким свіченням, що поширюється уздовж екліптики у вигляді смуги шириною біля 10°. Яскравість П. перевищує яскравість фону нічного піднебіння всього на 10—15%, унаслідок чого його можна бачити лише в темні, безмісячні ночі при хорошій прозорості атмосфери, коли область піднебіння, протилежна до Сонця, знаходиться далеко від горизонту і Молочного Шляху (навесні, восени). Вперше П. спостерігав А. Гумбольдт в 1799—1803. П. досліджується фотометричними і спектрографіями методами. Важливі результати отримані по спостереженням, виконаним з супутників і космічних зондів. Діаметр П. біля 20°. Його яскравість зменшується від центру до периферії. У спектрі П. виявлені фраунгоферови лінії сонячного спектру; встановлено, що П. обумовлено розсіянням сонячного світла на порошинках міжпланетного простору. Проте просторовий розподіл маси пилу, що викликає П., вивчений ще мало. Для пояснення природи П. висувалися різні гіпотези, зокрема: гіпотеза про навколосонячний пиловій хмарі; гіпотеза про скупчення пилових часток в так званій антисонячній лібраційній точці системи Сонце — Земля, розташованою на відстані 1,5 млн. км. від Землі; гіпотеза пилового і газового хвостів Землі, подібних до хвостів комет. Виміри, проведені з американського космічного апарату «Піонер-10», коли він знаходився на відстані 5—8 млн. км. від Землі і 1,011 а. е. від Сонця, свідчать, проте, про те, що П. не пов'язано з Землею і обумовлено розсіянням сонячного світла на пилових частках міжпланетного простору, розташованих за межами земної орбіти.

  Н. Би. Діварі.