Простагландіни, гормони ссавців з широким спектром фізіологічної дії. Виявлені в 1936 в насінній рідині людини шведським ученим В. Ейлером і спочатку вважалися секретом передміхурової залози (новолат. glandula prostatica; звідси назва). У чистому вигляді отримані в 1956—65 ученими Швеції і США. Відомо близько 20 природних П., таких, що є густі рідини або низькоплавкі кристалічні речовини. Все П. — ненасичені жирні оксикислоти, що мають скелет з 20 атомів вуглецю. По особливостях хімічної будови П. ділять на 4 групи — А, В, Е і F, з яких біологічно найбільш важливі 2 останні (цифровий індекс в назві П. означає число подвійних зв'язків в бічних ланцюгах молекули; див.(дивися) формули).
В малих концентраціях (около1 мкг/г ) П. присутні майже у всіх органах, тканинах і біологічних рідинах вищих тварин. Найважливіший з фізіологічних ефектів, що викликаються П., — здатність викликати скорочення гладких м'язів, особливо м'язів матки і фаллопієвих труб (вміст П. в тканинах матки у момент пологів, а також при менструації значно підвищується). У зв'язку з цим П. застосовують в акушерстві і гінекології для полегшення нормальних пологів і для штучного переривання вагітності в її ранній стадії. П. володіють також кардіотонічним і бронхорасширяющим дією; П. групи А і Е знижують, а групи F — підвищують артеріальний тиск, інтенсифікують коронарний і нирковий кровотоки, пригнічують секреторну функцію шлунку, впливають на залози внутрішньої секреції (щитовидну залозу і ін.), водно-сольовий обмін (змінюють співвідношення іонів Na + і К + ), на систему згортання крові (знижують здібність тромбоцитів до агрегації) і ін. Біосинтез П. здійснюється в клітках різних тканин. Попередниками П. служать фосфоліпіди, з яких під дією ферменту фосфоліпази вивільняються поліненасищенниє жирні комітети з лінійним ланцюгом з 20 атомів вуглецю. Окислювальна циклізація останніх, проходящая за участю особливої ферментної системи — простагландінсинтетази, — приводить до синтезу 2 груп П. — Е і F.
Різноманітність функцій П. і відсутність в організмі спеціального органу біосинтезу дозволяють відносити їх до «місцевих», або клітинним, гормонам. Механізм дії П. ще не ясний. Встановлено, що вони здатні впливати на активність ферменту аденілциклази, регулюючого вміст в клітці циклічний аденозін-3'', 5''-монофосфата (цАМФ). Оскільки гормональна регуляція здійснюється за участю цАМФ, один з можливих механізмів дії П. полягає в коректуванні (посиленні або ослабінні) дії ін. гормонів шляхом впливу на біосинтез цАМФ. Клінічні випробування показують перспективність вживання П. для лікування запалення носоглотки, виразки шлунку, астми, гіпертонії, тромбозів і артритів. Для медичних і дослідницьких цілей П. отримують 3 дорогами: ферментативним синтезом на основі поліненасищенних жирних кислот, що отримуються в харчовій промисловості; повним хімічним синтезом в декілька (9—13) стадій, переважно на основі циклопентадієну; частковим синтезом в 3—5 стадій на основі похідних ПА 2 і ПЕ 2 , що містяться у високій концентрації (до 1,4% від сирої маси) в деяких різновидах м'якого морського корала Plexaura homomalla.
Літ.: Марков Х. М., Простагландіни, «Успіхи фізіологічних наук», 1970, т. 1 № 4; Prostaglandins N. Y., 1971 (Annals of the New York Academy of sciences, v. 180); The prostaglandins. Progress in research, cd. М. M. Karim, Oxf. — Lancaster, 1972.
