Пронос, діарея (від греч.(грецький) diarrhéo — витікаю), прискорене виділення рідкого кишкового вмісту. Основний симптом гострих кишкових захворювань (діареї, діарейних захворювань, по англійській і американській термінології) бактерійної і вірусної природи: дизентерії, харчових токсикоінфекцій, коліентерітов і ін., а також холери, кишкових інвазій і ін. запальних захворювань кишечника. Може бути також симптомом хронічного поразки ін. органів травлення (наприклад, шлунку, підшлункової залози), загальних хронічних захворювань (наприклад, туберкульозу), гострих і хронічних отруєнь екзогенного (наприклад, важкими металами) і ендогенного (ниркова недостатність ) походження, наслідком порушень обміну речовин, живлення (надлишкова, груба їжа), неврозів і т.д. Спостерігається також при дитячій, бродильній, гнильній диспепсії . Механізм розвитку П. пов'язаний з розрідженням вмісту кишечника запальним випотом або в результаті накопичення рідини в просвіті кишечника при порушенні її всмоктування, з прискоренням просування кишкового вмісту (зокрема, дією на цей процес простагландінов ), зміною транспорту натрію і ін. електролітів, зрушеннями в осмотичних процесах в кишечнику і т.д. Помилкові («замочні») П. — вторинне розрідження вмісту кишечника при тривалому замку; при цьому багато разів виділяється невелика кількість рідкого калу. Клінічна картина П. залежить від основного захворювання. Для діагнозу важливі також дані анамнезу, вивчення випорожнювань (копрологічне дослідження). Лікування основного захворювання і симптоматичні засоби (лікувальне живлення, протиінфекційні, терпкі засоби, ферменти і т.д.).
