Помпонацци (Pomponazzi) Пьетро (16.9.1462, Мантуя, — 18.5.1525, Болонья), італійський філософ, провідний представник арістотелізма епохи Відродження. Вивчав філософію і медицину в Падує; професор університетів в Падує (1495—1509), Ферраре і Болонье (з 1512). У вигадуванні «Про безсмертя душі» (1516) П., виходячи з теорії подвійної істини, відкидав яку-небудь можливість дати раціональний доказ безсмертя людської душі, релігійного одкровення, що є істиною; у зв'язку з цим він критикував вчення про душу в Ібн Рушда і Хоми Аквінського як не витікаючі з даних «природного розуму» і філософії Арістотеля. Розвиваючи цю точку зору стосовно етики, П. бачив в етичній чесноті самій по собі природну винагороду і «гідність» людини, а в пороку — його природне покарання. Ця книга П. викликала бурхливу полеміку з боку представників ортодоксального томізму . В трактаті «Про причини природних явищ, або Про чаклунство» (1520, опубліковане 1556) П. спростовував віру в чудеса і чаклунство, пропонував пояснювати таємничі явища природними причинами; у соч.(вигадування) «Про фатум, свободу волі і визначення» (1520, опубліковане 1567) захищав концепцію долі, близьку ученню стоїцизму . Зробив значний вплив на розвиток західноєвропейського вільнодумства 16—17 вв.(століття)
Соч.: Tractatus acutissimi..., Venetiis, 1525; Opera omnia; Basilea, 1567; Tractatus de immortalitate animae, Bologna, 1954; Libri quinque de fato, de libero arbitrio et de praedestinatione, Lucani, 1957.
Літ.: Горфункель A. Х., Дві правда Пьетро Помпонацци, в збірці: Середні століття, ст 36, М., 1973, с. 109—28; Fiorentino F., Pietro Pomponazzi..., Firenze,1868; Nardi B., Studi su Pietro Pomponazzi, Firenze, 1965. Див. також літ.(літературний) при ст. Падуанськая школа .
