Поема (греч. póiema), крупний віршований твір з оповідним або ліричним сюжетом. П. називають також древню і середньовічну епопею (див. також Епос ) , безіменну і авторську, яка складалася або за допомогою циклізації ліро-епічних пісень і оповідей (точка зору А. Н. Веселовського), або дорогою «розбухання» (А. Хойслер) одного або декількох народних віддань, або за допомогою складних модифікацій прадавніх сюжетів в процесі історичного битованія фольклору (А. Лорд, М. Паррі). П. розвинулася з епопеї, що малює подію всенародно-історичного значення («Іліада», «Махабхарата», «Гімн про Роланде» і ін.). Відомо багато жанрових різновидів П.: героїчна, дидактична, сатирична, бурлескна, у тому числі ірої-комічна, П. з романтичним сюжетом лірико-драматична. Провідною гілкою жанру довгий час вважалася П. на всенародно-історичну або всесвітньо-історичну (релігійну) тему («Енеїда» Вергилія, «Божественна комедія» Данте, «Лузіади» Л. ді Камоенса, «Звільнений Єрусалим» Т. Тассо, «Втрачений рай» Дж. Мільтона, «Генріада» Вольтера, «Мессиада» Ф. Р. Клопштока, «Россияда» М. Н. Хераськова, і ін.). Одночасно вельми впливовою в історії жанру гілкою була П. з романними особливостями сюжету («Витязь у барсовій шкірі» Шота Руставелі, «Шахнаме» Фірдоуси, певною мірою — «Несамовитий Роланд» Л. Аріосто), зв'язана в тій або іншій мірі з традицією середньовічного, переважно рицарського, романа. Поступово в П. висувається на перший план особова, етично-філософська проблематика, посилюються елементи лірико-драматичні, відкривається і освоюється фольклорна традиція — особливості, характерні вже для передромантичних П. («Фауст» І. Ст Гете, поеми Дж. Макферсона, Ст Ськотта). Розквіт жанру відбувається в епоху романтизму, коли найбільші поети різних країн звертаються до створення П.
«Вершинні» в еволюції жанру романтичною П. твору набувають соціально-філософського або символіко-філософського характеру («Паломництво Чайльд Гарольда» Дж. Байрона, «Мідний вершник» А. С. Пушкіна, «Дзяди» А. Міцкевича, «Демон» М. Ю. Лермонтова «Німеччина, зимова казка» Р. Гейнеа).
В 2-ій половині 19 ст очевидний спад жанру, що не виключає появи окремих видатних творів («Гімн про Гайавате» Р. Лонгфелло). У поемах Н. А. Некрасова («Мороз Червоний ніс», «Кому на Русі жити добре») виявляються жанрові тенденції, характерні для розвитку П. в реалістичній літературі (синтез нравоопісательного і героїчного почав).
В П. 20 ст інтимні переживання співвідносяться з великими історичними потрясіннями, проникаються ними як би зсередини («Хмара в штанях» Ст Ст Маяковського, «Дванадцять» А. А. Блоку, «Перше побачення» А. Білого).
В сов.(радянський) поезії існують різні жанрові різновиди П.: відроджують героїчний початок («Володимир Ілліч Ленін» і «Добре!» Маяковського, «Дев'ятсот п'ятий рік» Би. Л. Пастернака, «Василь Теркин» А. Т. Твардовського); П. ліріко-психологічні («Про це» Маяковського, «Ганна Онегина» С. А. Есеніна), філософські (Н. А. Заболоцкий, Е. Межелайтіс), історичні («Літописець Тобольська» Л. Мартинова) або поєднуючі етичну і соціально-історичну проблематику («Середина століття» Ст Луговського).
П. як синтетичний, ліроепічеський і монументальний жанр, що дозволяє поєднувати епос серця і «музику», «стихію» світових потрясінь, сокровенні відчуття і історичну концепцію, залишається продуктивним жанром світової поезії: «Почин стіни» і «В бурю» Р. Фроста, «Орієнтири» Сен-Жона Перса, «Порожнисті люди» Т. Еліота, «Загальний гімн» П. Неруди, «Ніобея» До, І. Галчиньського, «Безперервна поезія» П. Елюара, «Зоя» Назима Хикмета.
Літ.: Гегель, Естетика, т. 3, М., 1971: Веселовський А. Н., Історична поетика, Л., 1940; Жірмунський Ст М., Байрон і Пушкін, Л., 1924; Голеніщев-Кутузов І. Н., Творчість Данте і світова культура, М., 1971; Соколів А. Н., Нариси по історії російської поеми 18 і першою пів.(половина) 19 вв.(століття), М., 1956; Теорія літератури..., [кн. 2], М., 1964; Bowra С., Heroic poetry, L., 1952.
