Епопея (греч. epopoiїa, від épos — слово, оповідання і poiéo — творю), монументальний формою епічний твір, що відрізняється загальнонародною проблематикою. На ранніх стадіях словесності — переважаючий різновид нар.(народний) епосу (див. Епос, розділ 2-ої); змальовувала найбільш істотні (по Гегелю — «субстанциональниє») події і колізії життя: або міфологічно усвідомлені народною фантазією зіткнення сил природи, або військові зіткнення племен і народів. Древні і середньовічні Е. — великі віршовані твори — виникали за допомогою або об'єднання коротких епічних оповідей, або розвитку (розростання) центральної події. Пізніше народним Е. наслідували деякі поети в своїй індивідуальній творчості («Енеїда» Вергилія, «Генріада» Вольтера).
В «нравоопісательной» епічній літературі що розкриває не героїчне становлення національного суспільства, а його комічний стан, виникали прозаїчні Е. («Гаргантюа і Пантагрюель»Ф. Рабле, «Мертві душі» Н. Ст Гоголя, «Острів пінгвінів» А. Франса). У 19—20 вв.(століття) романна література (що розкриває становлення характерів окремих осіб, див.(дивися) Роман ) , заглиблюючись до осмислення національно-історичних проблем, прийшла до створення «романов-Е.». У одних «романах-Е.» становлення характерів головних героїв підкоряється подіям національно-історичного масштабу («Війна і світ» Л. Н. Толстого, «Тихий Дон» М. А. Шолохова). Інші є «героїко-романнімі» Е., у яких становлення характерів головних героїв відбувається в процесі їх свідомої і активної участі в історичних і революційних подіях («Петро I» А. Н. Толстого, «Комуністи» Л. Арагона).
