Плівки полімерні , суцільні шари полімерів завтовшки до 0,2—0,3 мм. товщі шари полімерних матеріалів називають листами або пластинами. П. п. виробляють з природних, штучних і синтетичних полімерів . До першої групи відносять П. п., що виготовляються з білків, каучуку натурального, целюлоза і деяких ін. речовин. Найбільшого поширення в цій групі набув целофан . Другу, обширнішу групу складають П. п. з штучних полімерів, тобто продуктів хімічної переробки природних полімерів. У цю групу входять П. п., отримана на основі ефірів целюлоза, а також з натурального каучуку, заздалегідь підданого гидрохлорірованію. Найобширнішу групу П. п. складають плівки на основі синтетичних полімерів. Найбільшого поширення з цієї групи набули плівки на основі поліолефінов, полівінілхлориду, поліамідів, полівініліденхлоріда, полістиролу, поліетилентерефталату, поліімідів .
Основні промислові методи виготовлення П, п.: екструзія розплаву полімеру; полив розчину полімеру на поліровану металеву або ін. поверхня (у деяких випадках розчин полімеру подають в осадітельную ванну); поливши дисперсії полімеру на поліровану поверхню; каландрує . Екструзія розплаву полімеру придатна в тих випадках, коли матеріали, що переробляються, при переході у в'язкотекучий стан не піддаються термічній деструкції. Більшість синтетичних полімерів переробляються в П. п. саме цим методом. Для його здійснення використовують екструдери з кільцевою або плоско-щілинною голівкою. У першому випадку розплав полімеру екструдірустся у вигляді рукава, який розтягується стислим повітрям, що приводить до двоосної орієнтації плівки. Рукавний спосіб — найбільш продуктивний і економічний процес виготовлення П. п. Плоськощельовой спосіб дозволяє формувати неорієнтовані (ізотропні), одноосноорієнтовані і двуосноорієнтірованниє П. п., які в деяких випадках додатково піддаються розгладженню на прасувальних валяннях. Цей спосіб переважно в тих випадках, коли потрібно отримати равнотолщинную плівку з високою якістю поверхні. П. п. з полімерів (наприклад, з поліетилентерефталату), що кристалізуються, після орієнтації піддають кристалізації, яка різко покращує прочностниє властивості плівки. Виробництво П. п. поливом розчину полімеру на холодну або таку, що нагрівається поліровану поверхню — один з перших промислових методів, що має тепер обмежене вживання. Цим методом виробляються головним чином плівки на основі целюлози і її похідних, а також деякі плівки з синтетичних полімерів (наприклад, поліімідів, полівінілового спирту, полікарбонату). Метод складається з приготування розчину, полива його на гладку поліровану поверхню барабана або металевої безконечної стрічки і відділення розчинника від полімеру. Отриману П. п. піддають термічній обробці для зняття внутрішніх напруги і при необхідності здійснюють одноосну або двоосну орієнтацію. Багато в чому схожа з методом полива розчину технологія виробництва П. п. заснована на використанні дисперсій полімерів. Зазвичай — це колоїдні системи (наприклад, латекси), в яких дисперсійним середовищем служить вода, а дисперсною фазою — частки полімеру. Цей метод застосовується, зокрема, для виготовлення гумових санітарно-гігієнічних виробів. Каландрує отримують головним чином плівки з полівінілу-хлориду.
В більшості випадків П. п. з синтетичних полімерів по комплексу фізіко-механічніх і хімічних властивостей (таблиця. 1 і 2) перевершують плівки з природних і штучних полімерів, тому їх промислове виробництво безперервно зростає.
П. п. застосовуються головним чином як пакувальний матеріал для харчових продуктів, товарів широкого вжитку, рідких і сипких хімічних і нафтохімічних продуктів, для побутових цілей. Для виготовлення пакувальних плівок використовують поліетилен, поліпропілен, целюлозу і її ефіри, полівінілхлорид, полістирол, поліаміди, поліефіри, гидрохлорід натурального каучуку і ін. полімери. Деякими специфічними властивостями володіють пакувальні багатошарові матеріали типа плівка — плівка, плівка — папір, плівка — фольга, а також спінені плівки.
Широкого поширення набули електроізоляційні плівки (полістироли, поліолефінові, поліетілентерефталатниє, полікарбонатниє, політетрафторетиленові, поліїмідниє), використовувані для ізоляції дротів і кабелів, у виробництві конденсаторів і для пазової ізоляції електричних машин. П. п. служать основою (підкладкою) для кінофотоплівок (див. Плівка кино- і фотографічна) і магнітних стрічок для запису і відтворення звуку і зображення. Найбільш відповідають цій меті ацетилцелюлозні і поліетілентерефталатниє плівки (двуосноорієнтірованниє і що закристалізовувалися). З атмосферостійких прозорих П. п. (поліетиленових, поліамідних, полівінілхлоридних і поліетілентерефталатних, в деяких випадках армованих скловолокном або тканинами на основі синтетичних волокон) виготовляють парникові рами, тепличні дахи, переносні атмосферозащитниє покриття, що оберігають рослини у відкритому грунті від заморозків або покриття, що створюють усередині, мікроклімат, сприятливий для вегетації рослин. Гідроізоляційні П. п. використовують в будівництві, при спорудженні штучних водоймищ і каналів і для ін. цілей. Іонообмінні П. п. застосовують для витягання речовин за допомогою електродіалізу, опріснення солоної води, при очищенні органічних сполук і їх розчинів (наприклад, цукрових), для концентрації розчинів розділення і ідентифікації різних з'єднань і для ін. цілей. Поляроїдні плівки широко застосовуються як світлофільтри щоб уникнути засліплення шоферів світлом фар зустрічних машин, для всіляких способів сигналізації, виготовлення і демонстрації стереоскопічних фільмів і ін. цілей.
Перше місце за об'ємом світового виробництва займають поліолефінові плівки, друге — полівінілхлоридні. Так, в 1970 (у США) поліетиленових плівок складали понад 62,3% об'єму плівкової продукції, полівінілхлоридні — понад 25,1%, поліпропіленовиє — 2,4%, поліамідниє — 0,1%, останні — близько 10%.
Літ.: Козлів П. Ст, Брагинський Р. І., Хімія і технологія полімерних плівок, М., 1965; Такахаси Р., Плівки з полімерів, пер.(переведення) з япон.(японський), Л., 1971: Гуль Ст Е., Полімерні плівкові матеріали, М., 1972.
Ст Е. Гуль, П. Ст Козлів.
Таблиця. 1. — Деякі фізіко-механічні і електричні характеристики полімерних плівок
Пленкообра- зующий полімер
Міцність при розтягуванні, Мн/м 2 ( кгс/см 2 )
Относи- тільне подовження при розриві %
Стійкість до распро- страненію надриву, г
Тангенс кута діелект- річеських втрат при 10 6 гц
Діелекрі- чеськая проніца- емость при 10 6 гц
Електріч. міцність, Мв/м, або кв/мм
Поліетилен
низької щільності
10—21
(100—210)
100—700
100—500
0,0003
2,2
30—60
високої щільності
17—43
(170—430)
10—650
15—300
0,0005
2,3
30—60
Полнвінілхло- рід жорсткий
49—70
(490—700)
25
10—700
0,006—0,017
2,8—3,1
17—54
м'який
10—40
(100—400)
150—500
60—1400
0,04—0,14
3,3—4,5
45
Полістирол двухосно- орієнтірован- ний
55—85
(550—850)
3—40
5
0,0005
2,4—2,7
100
Поліамід-6
65—125
(650—1250)
250—550
50—90
0,025
3,4
50—60*
Поліетілен- терефталат
140—210
(1400—2100)
70—120
12—27
0,016
3,0
300**
Політетра- фторзтілен
10—28
(100—280)
100—350
10—100
0,0002
2,0—2,1
25—40
Триацетат целюлози
65—110
(650—1100)
10—40
4—10**
0,033
3,3
150
Целофан нелакирован- ний
50—125
(500—1250)
10—50
2—20
—
3,2
80—100
* Для плівки товщиною 50 мкм.
** Для плівки товщиною 25 мкм.
Таблиця. 2. — Стійкість полімерних плівок до різних воздействіям*
Пленкооб- разующий полімер
Силь- ниє кисло- ти
Силь- ниє лугу
Жири і масла
Орга- нічниє раство- рітелі
Водопо- глоще- ніє за 24 ч, %
Стой- кість до солнеч- ному світлу
Тепло- стой- кість °С
Мо- розо- стой- кість °С
Поліетилен
низької щільності
++
++
-
+
0,01
від - до +
80—90
—57
високої щільності
++
++
+
+
0
від - до +
120
—46
Поліві- нілхлорід
жорсткий
++
++
+
+
0
+
65—93
-
м'який
+
+
+
+
0
+
65—93
-46
Полістирол двухосно- орієнтіро- ванний
+
++
+
-
0,04—0,06
-
80—95
від —56 до —70
Поліамід-6
- -
++
++
++
9,5
від - до +
90—200
—70
Поліетілен- терефталат
+
+
++
++
0,8
від ± до ++
150
—60
Політетра- фторетилен
++
++
++
++
0,005
++
260
—90
Триацетат целюлози
-
++
-
2,4—4,5
++
150—200
-
Целофан лакирован- ний
-
-
+
++ *
45—115
+
130
—18
* Умовні позначення: ++ дуже хороша; + хороша: ± помірна; - погана; -- дуже погана.
