Пасквіль (йому. Pasquill, від італ.(італійський) pasquillo), вигадування, що містить карикатурні спотворення і злісні нападки, мета яких образити і скомпрометувати яку-небудь особу, групу, партію, суспільний рух і т.п. Назва «П.» відбувається від імені римського черевичника Паськвіно (Pasquino, 15 ст) — автора їдких епіграм на високопоставлених осіб.
П. найчастіше використовується як засіб дискредитації політичних противників. Наприклад, книга Ст Менцеля «Німецька література» містила нападки на Ф. Шиллера, І. Ст Гете, сучасну французьку літературу; книга М. А. Корфа «Сходження на престол імператора Миколи I» (1848), що чорнила декабристів, була складена за прямим завданням Миколи I. Для її спростування А. І. Герцен і Н. П. Огарев здалека збірка «14 грудня 1825 і імператор Микола» (1858), заснований на документах. Н. М. Язиков і Д. В. Давидов у віршованому П. глумилися над П. Я. Чаадаєвим за його «Філософічний лист». Від пасквільних вигадувань вимушені були захищати себе багато письменників, особливо пов'язаних з визвольним рухом. У російській літературі деякі межі П. придбав «антинігілістичний роман» 19 ст («Марево» Ст П. Клюшникова, «Збаламучене море» А. Ф. Пісемського і ін.). В протилежність памфлету, якому він близький по викривальному стилю, П. не є «узаконеним» літературним жанром.
