Паськолі (Pascoli) Джованні (31.12. 1855, Сан-Мауро-ді-Романья, —6.4.1912, Болонья), італійський поет. У юності захоплювався ідеями соціалізму, але незабаром відійшов від політичної діяльності. З 1906 зайняв в університеті Болонськом кафедру італійської літератури. У збірках віршів П. «Тамаринд» (1891),»Песні Кастельвеккьо» (1903), «Перші вірші» (1904) і ін. визначилися основні межі його творчості: поетизація повсякденності, нові імпресіоністські ритми, живе відчуття природи, безпосередність переживань. У багатьох віршах П. звучать заклики до «християнського соціалізму», братерства людей перед загрозою війни, що насувається. Спроби піти від реальності в світ спогадів часто приводили до появи в П. декадентських мотивів і туманної символіки. У «Піснях короля Енцо» (1908) і в «Італійських поемах» (1911) П. оспівує історію Італії.
Літ.: Луначарський А. Ст, Джованні Паськолі, Собр. соч.(вигадування), т. 5, М., 1965; Croce Ст, Giovanni Pascoli, в його кн.: La letteratura italiana, v. 4, Bari, 1960; Sozzi G., G. Pascoli, nella vita, nell''arte e nella storia della critica, Firenze, 1967; Cecchi E:, La poesia di G. Pascoli, [Mil.], 1968; Materiali critici per G. Pascoli, Roma, 1971.
