Охорона пам'ятників історії і культури , система міжнародних, державних і суспільних заходів, що ставлять за мету збереження і захист культурної спадщини людства. Охороні підлягають літературні і історичні пам'ятники, твори архітектури, образотворче і декоративно-прикладне мистецтва, археологічні знахідки і комплекси, що мають національне і міжнародне значення. Діяльність у сфері О. п. і. і до. складається з науково-дослідної роботи (вивчення, класифікація, каталогізація і публікація пам'ятників), підготовки і видання законодавчих актів (визнання того або іншого об'єкту пам'ятником історії і культури; ухвалення законів, що забороняють псую, руйнування або перебудову пам'ятників, вивіз пам'ятників за кордон і т. п.; розробка інструкцій про порядок обліку, зберігання і реставрації художніх і історичних цінностей), робіт консервацій і реставраційних (див. Консервація, Реставрація ), популяризації пам'ятників як історичної спадщини і культурного надбання.
Ідеї О. п. і. і до. набули поширення в епоху Відродження разом з інтересом до античного мистецтва і розвитком колекціонування . В період Великої французької революції декретами Конвенту пам'ятники історії і культури вперше були оголошені всенародним надбанням, були націоналізовані приватні збори (декрет про створення музею Лувру, 1791). У 1795 виникла державна служба охорони пам'ятників. У 19 — початку 20 вв.(століття) із зростанням національної самосвідомості народів в багатьох державах Європи пам'ятники історії і культури беруться під державну опіку (закон про заборону вивозу пам'ятників мистецтва, виданий в Греції в 1834), створюються державні інспекції (у Франції — в 1830, в Пруссії — в 1843), видаються положення (у Франції — в 1887, доповнено в 1962, в Італії — в 1902 і 1909, доповнено в 1939, в Польщі — в 1918 і 1928) і закони про охорону пам'ятників, починаються роботи по їх науковій систематизації, каталогізації, консервації і реставрації. Під час 2-ої світової війни 1939—1945 фашисти піддали варварському руйнуванню міста і пам'ятники. У кон. 1940—50-х рр. активізувалася діяльність по О. п. і. і до. Положення про охорону пам'ятників були видані в Польщі (1945, оновлено в 1962), Японії (1950), Єгипті (1951), ГДР(Німецька Демократична Республіка) (1952, оновлено в 1962), Чехословакії (1958), Югославії (1959); проведені величезні роботи по відновленню і реставрації пам'ятників, пострадавших в роки війни. За ініціативою ЮНЕСЬКО на Гаагській конференції 1954 прийняті Міжнародна конвенція і протокол «Про захист культурних цінностей в разі озброєного конфлікту». Питаннями О. п. і. і до. займається Міжнародний радий музеїв (1946), Міжнародний дослідницький центр з охорони і реставрації культурних цінностей (1959), Міжнародний радий з охорони пам'ятників і визначних місць (1965).
В Росії міри по охороні окремих пам'ятників старизни вперше були прийняті Петром I (1722). У відповідності з указами 1838 і 1839 була затверджена державна опіка над пам'ятниками, почата робота по їх обліку і каталогізації. Великий вклад в організацію О. п. і. і до. внесли Імператорська археологічна комісія (1850) і Московське археологічне суспільство (1864). Після Великої Жовтневої соціалістичної революції Радянська держава з перших днів свого існування приймає заходи до збереження пам'ятників мистецтва і культури. Видані за ініціативою В. І. Леніна в 1918—24 декрети (більше 15) заклали основу радянську державну системи охорони пам'ятників. З 1922 питаннями О. п. і. і до. відав Народний комісаріат освіти РРФСР, з 1932 — Комісаріат по охороні пам'ятників при ВЦИК, з 1936 — Комісаріат у справах мистецтв при СНК(Рада Народних Комісарів) СРСР. В кінці 1940 — початку 1950-х рр. функції О. п. і. і до. передані міністерствам культури СРСР, союзних і автономних республік, АН(Академія наук) СРСР і союзних республік, міським і республіканським управлінням системи Держбуду СРСР. У 1950—1960-і рр. в СРСР здійснені великі роботи по відновленню зруйнованих фашистами пам'ятників (у Ленінграді, Новгороді, Пскові, Києві і ін.). Велику допомогу державним органам надають Суспільства охорони пам'ятників історії і культури . Пам'ятники історії і культури, визнані в СРСР всенародним надбанням і що охороняються державою, широко використовуються в комуністичному вихованні трудящих.
Літ.: Охорона пам'ятників історії і культури. Сб. документів, М., 1973; Riegl A., Der moderne Denkmalkultus, W. — Lpz., 1903; Dehio G., Denkmalschutz und Denkmalpflege im 19. Jahrhundert, Stras., 1905; Léon P., La vie des monuments français, P., 1951; Noblecourt A., Protection of cultural property in the event of armed conflict [P., 1958]; Zehn Jahre Denkmalpflege in der DDR. Lpz., 1959; Denkmalpflege in unserer Zeit, B., 1963; Zachwatowicz J., Ochrona zabytków w Polsce, Warsz., 1965.
