Отруєння, захворювання, обумовлене дією отрути на організм; супроводиться порушенням постійності внутрішнього середовища організму і його функцій. Розрізняють гострі і хронічні О. Остриє О. зазвичай виникають безпосередньо услід за дією масивних доз отрути і незрідка супроводяться порушенням функцій життєво важливих органів. Хронічні О. виникають в результаті тривалої дії отрути в невеликих дозах або концентраціях (наприклад свинцеве О. складачів шрифту або О. ртуттю при виготовленні термометрів): при цьому відбувається накопичення в організмі отрути або наслідків його впливу. За умовами виникнення виділяють побутові, медикаментозні і професійні О. Одін і та ж отрута, наприклад свинець, може бути причиною як професійних, так і побутових О. (описані випадки хронічного свинцевого О. при вживанні варення, що зберігалося в глиняному посуді, глазур якого містила свинець і не піддалася випаленню). Частота того або іншого вигляду О. залежить від сезону, географічного району, поширеності певних лікарських препаратів і багатьох інших чинників. Так, на зміну надзвичайно поширеним у минулому побутовим О. припікаючими отрутами прийшли О. снодійними, фосфорорганічними отрутохімікатами, наркотиками. На виробництві і в побуті часто зустрічаються О. окислом вуглецю.
Місцеві симптоми обумовлені безпосередньо дією отрути на шкіру, дихальні дороги, слизисту оболонку шлунку або тонкої кишки. Резорбтівниє симптоми, викликані всмоктуванням отрути, багатообразні, т. до. зависят від ураження печінки, нирок, крові, центральної і периферичної нервової системи і ін.
Лікування. Гострі О. часто супроводяться небезпечними порушеннями дихання, кровообіги, функцій печінки і вимагають найекстреніших лікувальних заходів, які повинні починатися ще до приходу лікарки. Необхідні промивання шлунку, викликання блювоти, проносне, клізма для якнайшвидшого видалення отрути, що не всмокталася; при зупинці дихання або сердечної діяльності повинні застосовуватися штучне дихання і непрямий масаж серця (див. Реанімація ). У стаціонарних умовах користуються методами т.з. форсованого діурезу для якнайшвидшого виділення циркулюючої в крові отрути, а при деяких отруєннях — апаратом «штучна брунька». Важлива профілактика О. — як професійних (дотримання гігієни праці на виробництві, періодичні медичні огляди), так і побутових (зберігання ліків і сильнодіючих засобів в місцях, недоступних дітям, спостереження за справністю димарів, газових колонок, плит і т. д.). Див. також Харчові отруєння .
Літ.: Багатотомне керівництво по внутрішніх хворобах, т. 10, М. [1963].
А. Р. Киссин.
О. у тварин в більшості випадків виникає під час вступу отрути ззовні: з кормом, вдихуваним повітрям, при укусах отруйних тварин, через шкіру. Загальноприйнятої класифікації немає. Розрізняють О. за умовами (кормові, медикаментозні, такі, що викликаються укусом отруйних тварин і т. п.); О. за походженням отрути (отруйними рослинами і грибами, мінеральними отрутами і т. п.); по спільності клінічного прояву або локалізації основного патологічного процесу (О. з переважною поразкою центральної нервової системи, серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту і т. д.).
Найбільше значення у ветеринарній практиці мають О. кормові — захворювання, що виникають після прийому корму, що містить токсичні речовини різної природи. Вони можуть викликатися отрутами що знаходяться у складі кормових засобів; кормами, ураженими бактерійними і грибковими агентами; деякими мінеральними отрутами (пестицидами). Причини О. першої групи — отруйні рослини і їх насіння, що потрапляють в організм з грубими, концентрованими і ін. кормами; звичайні корми, в яких отруйні речовини утворюються при неправильному їх зберіганні або підготовці до згодовування; надмірне або неправильне використання кормів (наприклад, бавовникові, гірчичні і ін. макухи), що містять незначні кількості токсичних речовин. До другої групи відносять О. кормами, ураженими бактеріями (див. Ботулізм ), токсичними грибами (див. Мікотоксикози ), шкідниками комор. З останніх найбільше токсикологічне значення мають довгоносик комори і зернові тірогліфоїдниє кліщі. До третьої групи відносяться О. штучною сечовиною, куховарською сіллю і ін. мінеральними кормами, а також різними хімікатами (при їх неакуратному і недбалому зберіганні), використовуваними для боротьби з бур'янами, гризунами і шкідливими комахами. Діагноз О. представляє значні труднощі; ставлять його на основі клінічних і патологоанатомічних ознак, даних анамнезу, результатів хімічного дослідження корму, води, виділень з організму. Лікування направлене на видалення отрути з організму, його знешкодження, запобігання токсичному ефекту отрути. М'ясо тварин, вимушено убитих при О., обов'язково досліджують в лабораторії на наявність залишків отрути; в разі наявності отрути м'ясо утилізували.
Літ.: Царев С. Р., Токсикологія отрутохімікатів, вживаних в сільському господарстві, М., 1969; Баженов С. Ст, Ветеринарна токсикологія, 4 видавництва, Л., 1970.
