Оскулююча орбіта
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Оскулююча орбіта

Оскулююча орбіта (від латів.(латинський) osculor — цілу), орбіта, по якій стало б рухатися небесне тіло, якби в деякий момент часу обурюючі сили (див. Обурення небесних тіл ) раптово перестали діяти на тіло. О. о. може бути визначена для будь-якого моменту часу, причому різним моментам часу, взагалі кажучи, відповідають різні О. о. Елементи, що визначають О. о., називаються оскулюючими елементами, а момент часу, для якого ці елементи обчислені, — моментом, або епохою, оськуляциі. О. о. може бути еліпсом, параболою або гіперболою (див. Двох тіл завдання ). О. о., обчислена для моменту, лежачого в середині проміжку часу, охоплюваного спостереженнями небесного тіла, протягом довгого часу (для малих планет і комет — в течія декілька тижнів або навіть місяців) з високою точністю відповідає його реальному руху. Реальний рух небесного тіла можна розглядати як рух по О. о., елементи якої безперервно змінюються з часом. Т. о.. у момент оськуляциі О. о. стикається з реальною траєкторією тіла. Тому її інколи називають також миттєвою орбітою. Хоча О. о. можна користуватися при вивченні якого завгодно рухи, але найбільш ефективним цей метод, званий методом варіації довільних постійних (елементів), опиняється в тих випадках, коли обурюючі сили малі в порівнянні з тяжінням центрального тіла. Основи методу варіації довільних постійних були закладені І. Ньютоном, а потім цей метод був детально розроблений Же. Лагранжем .

загрузка...

  Літ.: Лагранж Же., Аналітична механіка, пер.(переведення) з франц.(французький), т. 1—2, М. — Л., 1950.

  Р. А. Чеботарев.