Обурення небесних тіл, відхилення реальних траєкторій небесних тіл від траєкторій, по яких вони рухалися б в разі взаємодії з одним єдиним тілом (див. Двох тіл завдання ). Траєкторіями руху в завданні двох тіл є так звані конічні перетини — еліпс, параболу, гіперболу. Рух по конічному перетину можна розглядати як перше наближення за умови, що одна з притягуючих мас значно перевершує по своїй величині всі інші. Так, наприклад, в Сонячній системі рух планет довкола Сонця можна розглядати, в першому наближенні, як рух по еліптичних орбітах. Взаємні обурення планет в цьому випадку малі і можуть бути обчислені шляхом розкладань в ряди по мірах малих параметрів (аналітичні методи) або чисельною інтеграцією рівнянь руху (чисельні методи). За малі параметри приймають зазвичай маси планет, виражені в одиницях маси Сонця, а також ексцентриситети і нахили їх орбіт. Члени ряду називаються обуреннями плі нерівностями в русі небесних тіл і мають вигляд: At m , де m = 1, 2..., і A sin (a t + b). Члени першого вигляду називаються віковими обуреннями, другого вигляду — періодичними. Коефіцієнти А містять множником маси планет в різних позитивних мірах і тому є малими величинами. Обурення, що містять маси планет в першому ступені, називаються обуреннями першого порядку, в другій мірі другого порядку і т.д. При побудові теорії руху великих планет доводиться враховувати обурення другого порядку і деякі обурення третього порядку. Серед періодичних обурень особливої уваги вимагають ті, в яких коефіцієнт а в аргументі тригонометричної функції дуже малий. Оскільки період обурення рівний 360°/a, то при малому а період відповідного обурення дуже великий в порівнянні з періодом звернення самої планети довкола Сонця; такі обурення називаються долгоперіодічеськимі.
Причиною обурень в русі небесних тіл, у тому числі і штучних (див. Штучні супутники Землі ), може бути тяжіння інших небесних тіл, відхилення фігур цих тіл від сферичної форми, опір середовища, в якому відбувається рух, зміна маси тіла з часом, світловий тиск і т.п. В разі подвійних зірок обурення викликаються тяжінням інших близьких зірок, а також загальним гравітаційним полем галактики. Визначення Ст н. т. представляє вельми громіздке завдання в обчислювальному відношенні. Так, наприклад, в теорії руху Луни запропонованою Е. Брауном, сонячні обурення у формулі, по якій визначається довгота Луни, містять 312 тригонометричні члени. Для обчислення обурень по готових розкладаннях в ряди, а також і для здобуття самих тригонометричних рядів по заданих елементам орбіт небесних тіл з успіхом застосовуються швидкодіючі електронні обчислювальні машини. При чисельній інтеграції рівнянь руху можна безпосередньо отримати обурені координати небесних тіл, і тоді питання про обчислення обурень відпадає (метод Коуелла). Теорія обуреного руху небесних тіл складає основний вміст небесної механіки .
