Осетинська мова, мова осетин, основного населення Северо-осетінськой АССР і Юго-осетінського АТ(автономна область). Поширений також в Кабардино-балкарській АССР, Ставропольському краю, частково у ряді районів Грузинської РСР. Число тих, що говорять на О. я. — 432 тис. чіл. (1970, перепис). О. я. зберігає генетичну спадкоємність з мовою аланов і скіфів . Належить до індоєвропейської сім'ї мов. Розпадається на 2 головних діалекту: іронський (ліг в основу літературної мови) і дігорський. Є змішаний прислівник жителів гірських аулів Уаллаг-грудки. Фонологічна система характеризується 7 голосними (сильними і слабкими) і 28 приголосними (в т.ч. смичногортанниє і увулярний звук х'). Граматична будова агглютінатівний (у відміні) і флективний (у відмінюванні). Іменники мають категорії визначеності, числа і 9 відмінків. Числівників 4 розряди: кількісні, порядкові, розділові, дроби. О. я. зазнав істотні зміни під впливом мов кавказьких народів. Перший письмовий пам'ятник (грецькі букви) — Зеленчукськая напис (941). Писемність створена А. Шегреном на основі кирилиці (1844). У 1923—38 була на латинській основі, з 1938 в Північній Осетії — російська графіка, в Південній Осетії — грузинський алфавіт (з 1954 — російська графіка).
Літ.: Шегрен А., Осетинська граматика, ч. 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1844; Міллер Ст Ф., Мова осетин, пер.(переведення) з йому.(німецький), М. — Л., 1962; Ахвледіані Р. С., Збірка вибраних робіт по осетинській мові, кн. 1, Тб., 1960; Граматика осетинської мови, т. 1—2, Орджонікідзе, 1963—69; Абаєв Ст І., Осетинський мова і фольклор, т. 1, М. — Л., 1949; його ж, Історіко-етімологічній словник осетинської мови, т. 1—2, М. — Л., 1958—1973; його ж, російсько-осетинський словник, М., 1970.
