Орійськая література, література народу орія, що населяє штат Орісса (Східна Індія). Найраніші пам'ятники (11 вв.(століття)) тісно пов'язані з фольклором. До II ст відносять хроніку «Мадалапанджі», до 13—14 вв.(століття) — релігійну поему «Рудрасудханідхи» і гумористичну поему «Калаша Чаутіша» Ватсадаса. Перший значний поет О. л. — Сараладас (15 ст), що переклав на мову орія оповіді «Рамаяни», «Махабхарати» і «Оповідь про Чанді». Поети групи «П'ять друзів» (Баларамдас, Джаганнатхдас, Анантдас, Джосавантдас і Ачьютанандадас) продовжували традиції перекладення староіндійського епосу. В кінці 16 — початку 17 вв.(століття) з'явилися прозаїчні твори — головним чином життєписи («Джаганнатхачарітамріта» Дівакарадаса, «Чайтаньябхаговата» Шиварадаса). З кінця 16 ст розвивається т.з. крішнаїтськая поезія ускладненої форми, головним чином еротична (Упендрабхадж), а також ближча народові вішнуїтськая лірика: Абхиманью Самантасингхар, Дінакрушнадас (17 ст), Кавісурья Баладева Ратха (1789—1845). Боротьба орісцев проти маратхських завойовників (1740—50) знайшла віддзеркалення в поемі «Хвилі війни» Б. Бададжени (1730—95).
В 18 ст під впливом релігійно-сектантського руху бхакті з'явилася тенденція до демократизації літератури. Найбільшими поетами-ліриками бхакті були Бхактачаран, Г. Крішна (помер 1862) і Бхима Бхой (помер 1895). В кінці 19 ст зародилася просвіта. Його ідеї знайшли вираження в прозі Факирмохана Сенапаті (1847—1918), в поезії Р. Роя (1848—1908), М. Рао (1853—1912), Г. Мехера (1862—1924), сатирові Р. Прахараджа, в творчості Нандкишора Балу (кінець 19 — почало 20 вв.(століття)).
Національно-визвольний рух народів Індії почала 20 ст викликало зростання національної самосвідомості орісцев. Г. Дас (1877—1928) і його послідовники Н. Дас, Г. Мішра і ін. прагнули сприяти цьому за допомогою літературної творчості і просвітницької діяльності. Група «Сабуджа» переносила досвід Р. Тагора в літературу орія. У 20-і рр. з'явилися кухлі формалістів. Значною стимул-реакцією для розвитку літератури послужила освіта в 1936 під тиском народу орія окремої провінції Орісса. Зміцнюються реалістичні тенденції, особливо в прозі. Популярністю користуються романи Сачи Раутрая, К. Моханті (р. 1904), Г. Моханті (р. 1914), сатиричні твори Р. Махапатри, розповіді Р. Роя (р. 1914), С. Моханті (р. 1920), поезія Р. Гаднаяка і Кунджабехарідаса (р. 1914), соціальні драми К. Патнаїка (р. 1900).
В літературі 50—60-х рр. помітно вплив західно-європейського модернізму, особливо на поезію. Т. н. групи «протесту» — «Уанян-лу», що орієнтується на натуралізм, спонтанність творчості, «Акабіта», заперечлива всі традиційні форми поезії, «Анам», що претендує на абсолютне новаторство, — відображають розчарування в буржуазних ідеалах. З'являються переведення творів зарубіжної літератури, серед них значне місце займають переведення класичної російської і радянської літератури.
Літ.: Історія індійських літератур. Пер. з англ.(англійський), М., 1964; Contemporary Indian literature, Delhi, 1957; Адж но бхаратія сахитья, Поділи, 1958; Mayadhar Marsinha, History of Oriya literature, Delhi, 1962; Mahapatra S., Oriya: tension between felt experience and «Formal structure», «Indian literature», 1971, v. 14 № 1, с. 29—46.
