Обробна обробка в машинобудуванні, група завершальних фінішних операцій обробки металів, в результаті яких досягається висока точність розмірів і форми деталей і покращується якість поверхні. При О. о. застосовують різні види дії на оброблювану поверхню: механічне (обробка різанням і тиском), електрохімічне і еоектрофізичне. Найбільш поширені методи О. о. різанням із зняттям дрібної стружки: тонке точіння, розточування і фрезерування, бриюче фрезерування (шевінгування ), шліфування, притирання і доведення, полірування, хонінгування, суперфініш . До О. о. відносяться методи обробки поверхонь без зняття стружки: волочіння, чеканка і ін., здійснювані в холодному стані дією тиску без порушення сплошності матеріалу. Також знаходять вживання такі методи О. о., як вальцювання, калібрування, обкатка і розкочування роликами і кульками, дробеструйная обробка, в результаті яких зменшується шорсткість поверхні і відбувається її зміцнення (із-за поверхневої пластичної деформації).
Еоектрофізичну і електрохімічну обробку, часто називають розмірною, застосовують найчастіше для О. о. матеріалів, непіддатливих обробці різанням, а також для утворення складних контурів. Основні процеси, що відносяться до цього вигляду обробки: анодно-механічна обробка, електроїськровая обробка, електроімпульсна обробка .
Літ.: Технологія металів і інших конструкційних матеріалів, Л., 1972.
