Оборона , вигляд бойових дій, вживаних з метою зірвати або відобразити наступ противника, завдати йому поразки, утримати займані позиції і створити умови для переходу в настання. Війська зазвичай переходять к О. за невигідних умов обстановки, коли потрібно виграти час для зосередження сил і переходу в настання або для економії їх на одних напрямах і створення переваги над противником на ін. напрямах, для віддзеркалення контратак і контрударів ворога в ході настання, забезпечення флангів військ, що настають, закріплення захоплених рубежів. О. організовується завчасно або займається в результаті переходу військ к О. під впливом противника. Залежно від завдань, сил, що залучаються, і засобів О. може мати стратегічне, оперативне або тактичне значення.
На стародавньому світі і в середні віки для О. використовували укріплені міста, фортеці, замки. З оснащенням армій (з 14—15 вв.(століття)) вогнепальною зброєю почалося будівництво польових оборонних зміцнень, би. ч.(переважно) земляних, які використовувалися для ведення вогню по противникові і укриття від його ядер і куль. Поява в середині 19 ст нарізної зброї, що володіє більшою скорострільністю і дальністю стрілянини, викликало необхідність вдосконалення способів О. Для підвищення її стійкості бойові порядки військ стали ешелонувати в глибину. Під час Севастопольської оборони 1854—55 вперше була створена укріплена смуга глибиною 1000—1500 м-коду , будувалися захищені позиції для артилерії. В той же час нарізна зброя дозволяла приголомшувати противника, що наставав, починаючи з далеких дистанцій. У російсько-японську війну 1904—05 російських військ при О. Порт-Артура застосували систему траншей і ходів повідомлення, а також глибші, ніж раніше, оборонні позиції (до 2—3 км. ) і тилові оборонні рубежі. Поява кулеметів, магазинних рушниць і скорострільних гармат значно підсилило О. у вогневому відношенні, стала створюватися система вогню, що забезпечувала віддзеркалення масованих атак піхоти і кавалерії противника. У цілому О. будувалася ще головним чином шляхом створення опорних пунктів неповним між ними; до О. пристосовувалися місцеві предмети. На початку 1-ої світової війни 1914—18 в проміжках між опорними пунктами у всіх арміях воюючих країн стали відривати окопи, створюючи суцільні лінії траншей. Війська розташовувалися на декількох оборонних позиціях, ешелонованих в глибину на 3—4 км. одна від одної. За цими позиціями, поза досяжністю артилерійського вогню противника, обладналися тилові (запасні) оборонні смуги. В результаті О. стали будувати по-новому на суцільному фронті із застосуванням системи інженерних споруд і загород, О. придбала оперативну глибину. Отриманий в ході війни досвід вказував на необхідність будувати О. з врахуванням ведення боротьби з танками, артилерією, авіацією, химчеським зброєю. У 30-х рр. теорія О. широкий розвиток отримала в Червоній Армії. У зв'язку із збільшеною ударною силою військ, що настають, вважалося, що О. повинна була бути глибокою, багатосмуговою, протиартилерійською, протитанковою, протилітаковою. На початок 2-ої світової війни 1939—45 і в ході її у зв'язку з масовим вживанням далекобійної артилерії, танків і авіації О. стали будувати ще глибшою. Наприклад, смуга О. корпусу Червоної Армії мала глибину до 15 км. і складалася з 2 оборонить. смуг глибиною 4—6 км. кожна. Оборонна смуга складалася з 2—3 траншей. Всесторонній розвиток О. отримала в Радянських Озброєних Силах у Велику Вітчизняну війну 1941—1945, особливо в Московській битві 1941—42 і Ленінградській битві 1941—1944, в Курській битві 1943, в Балатонськой оборонній операції 1945 і ін.
В сучасних умовах к О. пред'являються вимоги її високої стійкості в протиядерному, протиартилерійському, протитанковому і протиповітряному стосунках. О. грунтується на умілому використанні вигідних умов місцевості, її інженерному устаткуванні, вживанні загород, розосередженому розташуванні військ по фронту і в глибину. Сила О. полягає в завданні ударів всіма видами зброї, широкому маневрі вогнем контратаках і контрударах. Найважливіші умови успіху О.: високі моральні і бойові якості військ, їх стійкість постійна взаємодія і безперервне управління військами.
