Курська битва 1943 , бойові дії Радянських Озброєних Сил під час Великої Вітчизняної війни 1941—45 з 5 липня по 23 серпня 1943 в районі Курського виступу по зриву крупного наступу німецько-фашистських військ і їх розгрому. Ділиться на 2 періоди: оборонна битва (5—23 липня) і контрнаступ (12 липня — 23 серпня).
Після поразки німецько-фашистських військ в Сталінградській битві 1942—43 і в ході зимового настання Радянської Армії німецько-фашистське командування, плануючи літню кампанію 1943, вирішило провести крупне настання на радянсько-німецькому фронті з метою повернути втрачену стратегічну ініціативу. Для настання противник вибрав той, що глибоко вдавався до розташування його армій т.з. Курський виступ, який утворився в ході зимово-весняного настання радянських військ. Тут противник зосередив до 50 дивізій (в т.ч. 16 танкових і моторизованих), 2 танкових бригади, 3 окремих танкових батальйону і 8 дивізіонів штурмових знарядь, що входили до складу 9-ої і 2-ої армій групи армій «Центр» (командувач генерал-фельдмарщал Р. Клюге), 4-ої танкової армії і оперативної групи «Кемпф» групи армій «Південь» (командуючий генерал-фельдмаршал Е. Манштейн), всього біля 900 тис. чоловік, до 10 тис. знарядь і мінометів, близько 2,7 тис. танків і штурмових знарядь і понад 2 тис. літаків. Крім того, до флангів ударних угрупувань примикало близько 20 дивізій. Німецько-фашистське командування покладало великі надії на раптове вживання нових важких танків «Тігр» і «Пантера», штурмових знарядь «Фердинанд», винищувачів «Фокке-Вульф-190 А» і штурмовиків «Хеншель-129». Планом операції намічалося раптовими ударами, що сходяться, в загальному напрямі на Курськ оточити і знищити угрупування радянських військ і у випадку успіху розвивати настання углиб. Операція отримала назву «Цитадель» і повинна була з'явитися початковою для ін. наступальних операцій літньої кампанії 1943.
До літньої кампанії Радянська Армія мала все необхідне для переходу в настання в районі Курського виступу. Але коли радянська розвідка встановила підготовку противником великого літнього настання, на нараді в Ставці Верховного Головнокомандування (Верховний головнокомандуючий І. Ст Сталін) 12 квітня було прийнято рішення про перехід до навмисної, заздалегідь спланованої оборони з метою вимотати і знекровити ударні угрупування ворога, а потім, перейшовши в контрнаступ, завершити їх розгром і розвернути загальне настання на південно-західному і західному стратегічному напрямах. Передбачався також перехід радянських військ до активних дій у випадку, якщо німецько-фашистські війська не зроблять настання найближчим часом або відкладуть його на тривалий термін. Війська Центрального фронту (командуючий генерал армії До. До. Рокоссовський) обороняли північний фас Курського виступу, а війська Воронежського фронту (командуючий генерал армії Н. Ф. Ватутін) — південний фас. У їх тилу був зосереджений потужний стратегічний резерв — Степовий фронт (командуючий генерал-полковник І. С. Конев). Координацію дій фронтів здійснювали представники Ставки Маршали Радянського Союзу Г. К. Жуков і А. М. Васильовський. Протягом квітня — червня на Курському виступі було створено 8 оборонних рубежів завглибшки до 300 км. . Особлива увага приділялася створенню міцної протитанкової оборони. Середня щільність мінування на напрямі очікуваних ударів противника складала 1500 протитанкових і 1700 протипіхотних мін на 1 км. фронту. На початок липня у військах Центрального і Воронежського фронтів налічувалося понад 1300 тис. чоловік, до 20 тис. знарядь і мінометів, близько 3600 танків і самохідних знарядь і понад 2800 літаків. 2 липня Ставка ВГК попередила командувачів фронтами про можливий початок наступу противника між 3 і 6 липня, пізніше стало відомо, що настання призначене на ранок 5 липня. За декілька годинників до переходу противника в настання була проведена потужна артилерійська і авіаційна контрпідготовка, в результаті якої ворог зазнав значних втрат і не досяг раптовості удару. Вранці 5 липня на північному фасі німецько-фашистські війська перейшли в настання, завдаючи головного удару у напрямі Ольховатки в смузі 13-ої армії. Не дивлячись на введення в битву всього ударного угрупування і перевагу в силах і засобах на вузьких ділянках (у 1-м-коді ешелоні діяло до 500 танків), противник не досяг успіху і переніс удар у напрямі Понирей, але і тут не зміг прорвати оборону радянських військ. Противникові удалося уклинитися лише на 10—12 км. , після чого вже з 10 липня його наступальні можливості вичерпалися. Втративши до 2 / 3 танків, 9-я німецька армія була вимушена перейти до оборони.
На південному фасі удар противника 5 липня зустріли 6-я і 7-я гвардійські армії. Створивши значну перевагу в живій силі і бойовій техніці (у 1-й день було введено в бій до 700 танків), противник прагнув прорватися в напрямах Обояні і Корочи. Проте ціною величезних втрат йому удалося просунутися лише на 35 км. . Тоді ворог переніс головний удар у напрямі Прохоровки. Але радянські війська, посилені стратегічними резервами, нанесли тут потужний контрудар по ворожому угрупуванню, що уклинилося. 12 липня в районі Прохоровки сталася одна з найбільших в історії воєн танкова битва, в якій з обох боків брали участь до 1500 танків і самохідних знарядь і крупні сили авіації. За день бою противник втратив понад 350 танків і понад 10 тис. убитими. 12 липня настав перелом в До. б., ворог перейшов до оборони, а 16 липня почав відводити свої сили. Війська Воронежського, а з 19 липня і Степового фронтів перейшли до переслідування і відкинули німецько-фашистські війська на вихідний рубіж. Операція «Цитадель» провалилася, ворогові не удалося обернути хід війни в свою користь.
В розпал битви 12 липня війська Західного (командуючий генерал-полковник Ст Д. Соколовський) і Брянського (командуючий генерал-полковник М. М. Попів) фронтів почали настання проти 2-ої танкової і 9-ої армій ворога в районі Орла (27 піхотних, 8 танкових, 2 моторизованих дивізії, 1 танковий батальйон і 8 дивізіонів штурмових знарядь). Противник мав тут потужну оборону. Головного удару в смузі Західного фронту завдавала 11-я гвардійська армія, яка до результату 13 липня прорвала оборону противника на глибину 25 км. . 61-я, 3-я і 63-я армії Брянського фронту просунулися відповідно на 8, 14 і 15 км. . Незабаром настання розвернулося на широкому фронті, що створило сприятливу обстановку для переходу в контрнаступ військ Центрального фронту у напрямі Кром. Для нарощування сили удару були введені в битву з резерву ВГК 3-я гвардійська танкова, 4-я танкова і 11-я армії. 26 липня німецько-фашистські війська були вимушені залишити Орловський плацдарм і почати відхід на позицію «Хаген» (на схід від Брянська). 29 липня був звільнений Волхов, 5 серпня — Орел. До 18 серпня радянські війська підійшли до оборонного рубежу противника на схід від Брянська. З розгромом ворога звалилися плани німецько-фашистського командування по використанню Орловського плацдарму для удару в східному напрямі. Контрнаступ почав переростати в загальний наступ сов.(радянський) військ.
Контрнаступ на білгородсько-харківському напрямі здійснювали війська Воронежського і Степового фронтів у взаємодії з Південно-західним фронтом (командувач генерал армії Р. Я. Маліновський). У складі білгородсько-харківського угрупування противника налічувалося 18 дивізій (в т.ч. 4 танкові) і 2 танкових батальйону 4-ої танкової армії і оперативної групи «Кемпф». Контрнаступ почався вранці 3 серпня після потужної артилерійської і авіаційної підготовки. Незабаром в битву були введені 1-я танкова і 5-я гвардійська танкова армії. Обійшовши вузли опору, радянські війська просунулися до 20 км. і 5 серпня звільнили Білгород. Увечері 5 серпня в Москві вперше був дан артилерійський салют на честь військ, що звільнили Орел і Білгород. За 5 днів настання війська 1-ою танковою і 6-ою гвардійською армій прошлі понад 100 км. і 7 серпня оволоділи Богодуховом. З'єднання 5-ої гвардійської танкової армії за цей час просунулися до 80 км. і розвивали настання на Люботін із завданням перерізувати дороги відходу противника з Харкова на З. До результату 11 серпня війська Воронежського фронту перерізували залізницю Харків — Полтава. Війська Степового фронту впритул підійшли до зовнішнього оборонного обводу Харкова. Німецько-фашистське командування ввело в бій свої оперативні резерви, перекинуті з Донбасу. Проте зроблені противником в період 11—17 серпня контрудари проти військ Воронежського фронту в районі Богодухова, а потім в районі Ахтирки не досягли успіху. Противник був вимушений припинити атаки і перейти до оборони. Війська Степового фронту, розвиваючи настання, 23 серпня після наполегливих боїв повністю очистили Харків від ворога. В ході контрнаступу на білгородсько-харківському напрямі радянські війська просунулися на 140 км. і нависнули над всім південним крилом німецького фронту, зайнявши вигідне положення для переходу в загальне настання з метою звільнення Лівобережної України і виходу на р. Дніпро.
В 50-денній До. б. було розгромлено до 30 дивізій противника, у тому числі 7 танкових. Загальні втрати німецько-фашистських військ убитими, тяжкопораненими і зниклими без вести склали понад 500 тис. чоловік Радянські ВПС(військово-повітряні сили) остаточно завоювали панування в повітрі. Успішному завершенню До. б. сприяли активні дії партизан напередодні і в період До. б. Завдаючи ударів по тилах ворога, вони скули до 100 тис. солдатів і офіцерів противника. Партизани виробили 1460 нальотів на же.-д.(железнодорожний) лінії, вивели з буд понад 1000 паровозів і розгромили понад 400 військових ешелонів.
До. б. — одна з найбільших битв Великої Вітчизняної війни 1941—45, в якій Радянська Армія зірвала останній крупний наступ німецько-фашистських військ на радянсько-німецькому фронті і остаточно закріпила стратегічну ініціативу в своїх руках. Зі всіх перемог 1943 вона була вирішальною в забезпеченні корінного перелому в ході Великою Вітчизняною і 2-ою світовою воєн, що завершився звільненням Лівобережної України і крушить ворожої оборони на Дніпрі в кінці 1943. Німецько-фашистське командування було вимушене відмовитися від наступальної стратегії і перейти до оборони на всьому фронті. Йому довелося перекинути на Східний фронт війська і авіацію з Середземноморського театру військових дій, що полегшило висадку англо-американських військ в Сіцілії і Італії. До. б. з'явилася торжеством радянського військового мистецтва.
Літ.: Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу, 1941—1945, т. 3, М., 1964; Друга світова війна 1939—1945, М., 1958; Ковтунів Р. А., Солов'їв Би. Р., Курська битва, М., 1970; Курська битва. Сб. ст., М., 1970; «Цілком таємний! Лише для командування!». Стратегія фашистської Німеччини у війні проти СРСР. Документи і матеріали, М., 1967; 50 років Озброєних Сил СРСР, М., 1968; Меллентін Ф., Танкові битви 1939—1945, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1957; Manstein Е., Verlorene Siege, Bonn, 1955.
