Назим Хикмет Ран (Nazim Hikmet Ran) (20.1.1902, Салоніки, — 3.6.1963, Москва), турецький письменник, громадський діяч. Основоположник турецької революційної поезії. Народився в аристократичній сім'ї. Друкувався з 1917. У 1920 з окупованого Стамбулу перебрався в Анатолію, де йшла національно-визвольна війна. У 1921 приїхав в Радянську країну, вчився в Комуністичному університеті трудящих Сходу. З 1922 комуніст. У 1924 повернувся до Туреччини. Співробітничав в революційних газетах і журналах. У 1927 знову приїхав в Радянський Союз. Перша збірка віршів «Пісня тих, що п'ють сонце» опублікував в 1928 в Баку. Боротьба з далекою від життя турецькою салоновою поезією поєднувалася у поета в ці роки з вираженням украй «лівих» естетичних поглядів. У віршах цього періоду немало формалістичних нагромаджень.
В 1928 повернувся до Туреччини. У збірках віршів «835 рядків» (1929), «Варан-3» (1930), «1 + 1 = 1» (1930) і «Місто, що втратило голос» (1931) поет писав про важку долю турецького народу, закликало до боротьби і оспівувало революцію. У поемі «Джіоконда і сі-я-в» (1929), романі у віршах «Почему Бенерджі наклав на себе руки?» (1932) виступив проти колоніальної політики імперіалістів. У п'єсах «Череп» (1932), «Будинок небіжчика» (1932), «Забута людина» (1935) гостро поставлена питання про долю особи в капіталістичному суспільстві.
За збірку віршів «Телеграма, що поступила вночі» (1932), де поет закликав турецьких комуністів бути стійкими в боротьбі за демократію, він був засуджений на п'ять років тюремного висновку (через рік звільнений по амністії). Надалі майже після кожної книги його засуджували до тюремного висновку. У збірці віршів «Портрети» (1935), поемі «Листа до Таранта Бабу» (1935) і публіцистичній роботі «Німецький фашизм і расова теорія» (1936) він викривав фашизм і його турецькі прибічники. У 1936 вийшла остання опублікована в Туреччині при його житті книга — «Поема про шейха Бедреддіне Шимавне» і, як додаток до цієї книги, брошура «Національна гордість» — по суті справи, переведення роботи В. І. Леніна «Про національну гордість великоросів». У 1938 був засуджений на 28 років висновку. В цілому провів в турецьких в'язницях 17 років. Там створена епопея «Людська панорама» — поетична історія 20 ст, цикл віршів «Листа з в'язниці», п'єси «Легенда про любов», «Іосиф Прекрасний». У 1950 під впливом світової громадської думки турецький уряд був вимушений звільнити поета. У 1951 він приїхав до СРСР, що став його другою батьківщиною. Тут написані п'єси «Розповідь про Туреччину» (1952), «Дивак» (1955), «А чи був Іван Іванович?» (1956). Н. Х. Р. ввів в турецьку поезію так званий вільний вірш.(вірш) Ораторська манера листи і патетичність, властиві його раннім віршам, пізніше поступилися місцем глибокої ліричної. Велике вплив Н. Х. Р. на сучасну турецьку поезію, де з його ім'ям пов'язаний цілий напрям. Його вірші переведені на багато мов світу, п'єси ставляться в театрах Європи, Америки і Азії. За сценарієм Н. Х. Р. в СРСР зняті фільми «Двоє з одного кварталу» (1957), «Закохана хмара» (1959), «Світ будинку твоєму» (1963); поставлений балет «Легенда про любов» (музика А. Мелікова). Член Бюро (з 1951) і Президії (з 1959) Усесвітньої Ради Світу, лауреат Міжнародної премії Міра (1950).
А. А. Бабаїв.
Соч.: Bütün eserleri, с. 1—8, Sofya, 1962 — 73: Şöhret veya unutulan adam, 2 bs., Ankara, 1966; Bütün eserleri, с. I, Ist., 1968; Kemal Tahire mahpusaneden mektuplar, Ankara, 1968; Yaşamak güzelşey be kardeşim, 3 bs., Ist., 1970; Bursa cezaevinden Vâ-Nû''lara mektuplar, Ist., 1970; Memleketimizden insan manzaralari, с. 1—5, Ist., 1967—71; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Ізбр. соч.(вигадування), т. 1—2, М., 1957; Людська панорама, М., 1962; П'єси, М., 1962; Романтика. Роман, М., 1964; Лірика, М., 1968.
Літ.: Бабаїв А. А., Назим Хикмет, М., 1957; Горбаткина Р. А., П'єси-легенди Назима Хикмета, М., 1967; Фіш Р. Р., Назим Хикмет, М., 1968; Vâ-Nû, Bu dünyadan Nâzim geçti, Ist., 1965; Orhan Kemal, Nâzim Hikmet''le üç buçuk yil, Ist., 1965; Sülker K., Nâzim Hikmet dosyasi, Ist., 1967; Yücebaş Н., Nâzim Hikmet türk basininda, Ist., 1967; Sertel, Mavi gözlü dev., Ist., 1969; Aydemir A., Nâzim, Ankara, 1970.
