Найбільшого сприяння принцип, в міжнародному праві один з найважливіших принципів регулювання економічних, у тому числі торгівельних, стосунків між різними державами. Означає, що кожна з договірних держав зобов'язалася надавати іншому в тій або іншій області їх взаємин права, переваги, привілеї і пільги, настільки ж сприятливі, які воно надає або надасть в майбутньому будь-якому третьому державі. Торгові угоди часто передбачають поширення режиму найбільшого сприяння на область заборон і обмежень в торгівлі, маючи на увазі при цьому, що Н. би. п. застосовується у випадках надання яких-небудь пільг або полегшень, що встановлюються в рамках таких заборон і обмежень для будь-якої іншої держави. Найбільш важливою приватною сферою застосування найбільшого сприяння є митний режим (мита, податки і ін. збори, правила і формальності, вживані при митній обробці товарів, і т.п.).
В торгових угодах часто передбачається режим найбільшого сприяння відносно внутрішніх податків і зборів, якими обкладається виробництво, обробка і звернення імпортованих товарів; правила і формальності при транзиті товарів; правове положення фізичних і юридичних осіб іноземної держави; умови мореплавання і ін.
Істотним для функціонування режиму найбільшого сприяння є питання про вилучення з нього, які, так само як і сам режим, встановлюються в договірному порядку. Найбільш типове вилучення такого роду — особливий порядок регулювання прикордонної торгівлі (так звана сусідська обмовка). Женевська конференція ООН(Організація Об'єднаних Націй) з торгівлі і розвитку в 1964 вирішила рекомендувати розвиненим державам надавати країнам, що розвиваються, однобічні поступки без поширення їх на інші розвинені держави, а також не поширювати на розвинені держави спеціальні пільги, надані державами, що розвиваються, один одному.
Н. би. п. набув широкого поширення в сучасних міжнародних відносинах. У прийнятих в 1964 на Женевській конференції ООН(Організація Об'єднаних Націй) з торгівлі і розвитку «Загальних принципах, що визначають міжнародні торгівельні відносини і торгівельну політику, сприяючі розвитку» вказується, що міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і вестися на основі режиму найбільшого сприяння і в рамках цієї торгівлі не повинні робитися дії, що завдають збитку торгівельним інтересам ін. країн.
Н. би. п. покладений в основу торгових угод соціалістичних держав як між собою, так і з капіталістичними державами. СРСР на 1 січня 1973 мав торгові угоди, що передбачають взаємне надання найбільшого сприяння, більш ніж з 80 державами. Капіталістичні держави незрідка порушують Н. би. п., дискримінують соціалістичні держави, відмовляючи їм в наданні відповідних переваг, привілеїв і пільг.
