Міське господарство, комплекс служб, підприємств, інженерних споруд і мереж, покликаних задовольняти повсякденні комунальні, побутові і соціально-культурні потреби жителів міст і селищ міського типа. До Р. х. відносяться житлове господарство, комунальне господарство, підприємства і організації побутового обслуговування населення, міського транспорту, зв'язку, торгівлі і громадського харчування, а також відповідні служби, споруди, установи освіти, охорони здоров'я, культури, соціального забезпечення і так далі
Р. х. знаходиться у веденні муніципальних органів, які залежно від своїх прав і обов'язків, визначуваних соціальних буд країни, її державною політикою, законодавством і економічними можливостями, здійснюють керівництво Р. х., нагляд за станом обслуговування населення, експлуатацією, розвитком підприємств, організацій і служб Р. х. Рівень розвитку Р. х. і міру благоустрою міст надають великий вплив на умови праці, побуту і відпочинку їх населення, багато в чому позначаються на продуктивності праці і тому мають велике соціальне і економічне значення.
В СРСР плановий і інтенсивний розвиток Р. х. — найважливіша частина програми безперервного підвищення матеріального добробуту народу, предмет постійної турботи КПРС, уряди СРСР, урядів союзних республік, місцевих Рад. Розвиток Р. х. забезпечується за рахунок крупних капітальних вкладень, що систематично виділяються державою, і матеріальних ресурсів. Значна увага розвитку Р. х. приділяється і в ін. соціалістичних країнах.
Зачатки Р. х. виникли із створенням і розвитком міст.
В 2-ій половині 20 ст в більшості країн спостерігається прискорене зростання міського населення. У зв'язку з цим значно зросло соціальне і народногосподарське значення Р. х.
Р. х. у капіталістичних країнах формується стихійно і украй нерівномірно. Хоча його розвиток здійснюється головним чином за рахунок оподаткування трудящих, рівень благоустрою міст, особливо робочих районів, в багатьох країнах різко відстає від потреб широких верств населення. Приватна власність на міські землі, підприємства і споруди не дозволяє Р. х. розвиватися комплексно, по єдиному містобудівному плану. Інтенсивне зростання міського населення багатьох капіталістичних країн посилює диспропорцію між потребами жителів і станом Р. х.
В царській Росії Р. х. було слабке розвинено. На приблизно 800 міст країни до 1917 доводилося лише 215 невеликих водопроводів, 23 каналізації, 35 трамвайних підприємств, 606 лазень і 13 пралень. Багато підприємств комунального господарства знаходилися у володінні приватних підприємців, акціонерних суспільств, іноземних концесіонерів, які керувалися лише комерційними інтересами. Більшість населення, особливо робочі промислових центрів, жили в невпорядкованих будинках, що знаходилися, як правило, в антисанітарному стані, що приводило до поширення інфекційних захворювань і високої смертності міських жителів. Мережа установ соціально-культурного призначення була розвинена слабо і обслуговувала головним чином заможні шари суспільства.
Велика Жовтнева соціалістична революція, ліквідіровав в країні буржуазно-поміщицьке панування, перетворила Р. х. «...із засоби додаткової експлуатації робочих мас в організацію обслуговування їх матеріальних і культурно-побутових потреб» [З резолюції пленуму ЦК ВКП(б) 11—15 червня 1931, див.(дивися) «КПРС в резолюціях...», 8 видавництво, т. 4, 1970, с. 544]. Міським Радам були передані будинки, відібрані у крупних домовласників, і в них переселені сім'ї робітників. Що належали приватним підприємцям комунальні підприємства були націоналізовані. Вже в перші роки Радянської влади були прийняті заходи по відновленню і реконструкції Р. х., яке прийшло в занепад в результаті 1-ої світової воїни 1914—18, Громадянської війни і військової інтервенції 1918—20.
Великі успіхи в розвитку Р. х. були досягнуті за роки довоєнних п'ятирічок (1929—40). В ході соціалістичного будівництва виникали нові міста і реконструювалися старі. Інтенсивно зростали водопровідно-каналізаційне господарство, мережа пралень і лазень, міське енергетичне господарство. Багато міст отримали автобусний, тролейбусний і транспорт таксомотора; у Москві був побудований метрополітен. Навіть у роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 в містах східних районів країни — Уралу, Сибіру, Середньої Азії і Далекого Сходу — у зв'язку з евакуацією населення і промисловості з прифронтових районів інтенсивно велося житлове, комунальне і соціально-культурне будівництво. За роки війни німецько-фашистські загарбники нанесли Р. х. СРСР величезний збиток. Повністю або частково було зруйновано понад 70 млн. м 2 житловій площі, ок. 250 водопроводів, 114 каналізаційних систем, 46 трамвайних і 5 тролейбусних господарств, 362 комунальних електростанції і велике число ін. підприємств і установ Р. х. Відновні роботи в Р. х. починалися відразу після звільнення міст від фашистських окупантів. У 1946—50 одночасно з відновленням міст розвивалися всі галузі Р. х.
Р. х. СРСР має в своєму розпорядженні величезні основні фонди сучасними спорудами, оснащеними новітнім устаткуванням, засобами механізації і автоматизації. Основні фонди житлово-комунального господарства і побутового обслуговування СРСР на 1 січня 1970 склали 29% від вартості всіх основних фондів народного господарства країни (у цінах 1955). Загальна (корисна) площа міського житлового фонду на кінець 1969 склала 1469 млн. м 2 (в т.ч. обобществленний фонд — 1014 млн. м 2 ), а на одного міського жителя складала 10,8 м 2 , в 1969 в СРСР на 1000 чіл. населення було побудовано 9,3 квартир (у США 7,4, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) 9,2, Великобританії 6,7). Великий розвиток отримав міський суспільний транспорт; після війни побудовані метрополітени в Ленінграді, Києві, Баку, Тбілісі; будується (1971) метрополітен в Харкові. На початок 1969 1714 міст (96%) і 2511 селищ міського типа (63%) мали водопроводи. Загальна добова потужність всіх водопроводів перевищує 49 млн. м 3 , з них 30 млн. м 3 припадає на частку комунальних водопроводів. У 1968 населенню на комунально-побутові потреби було відпущено ок. 9 млрд. м 3 води. Ок. 6,5 млрд. м 3 води забирається з поверхневих джерел; перед подачею в мережу вода піддається физико-хімічній обробці на очисних спорудах з обов'язковим доведенням її якості до вимог державного стандарту. До кінця 1968 міський обобществленний житловий фонд країни був забезпечений каналізацією на 68%, центральним опалюванням на 66%, електричним освітленням майже на 100 %. Швидкими темпами ведеться газифікація житлового фонду і підприємств Р. х. на базі використання природного і зрідженого газу; до кінця 1969 в містах і селищах міського типа налічувалося ок. 17 млн. газифікованих квартир (у 5 разів більше, ніж в 1960). Інтенсивно розвиваються і ін. галузі комунального господарства, мережа організацій і підприємств побутового обслуговування населення. За 1960—68 число підприємств роздрібної торгівлі державних і кооперативних організацій збільшилося на 21%, підприємств громадського харчування на 40%, дитячих садів і ясел-садів більш ніж в 2,8 разу (по числу дітей в них — в 6,3 разу), число абонентів міських телефонних станцій в 2,4 разу.
«Директивами XXIV з'їзду КПРС по п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1971—1975 роки» передбачено: розширити роботи по благоустрою населених пунктів, поліпшенню комунального обслуговування населення; завершити в основному забезпечення міського населення централізованим водопостачанням, побудувати за п'ятиліття водопроводи в 700 містах і робочих селищах; довести газифікацію житлового фонду в містах і селищах міського типа до 65—75%; значно збільшити використання електроенергії для побутових потреб населення: підсилити роботи по поліпшенню санітарного стану населених пунктів і довкілля (див. 1971, с. 50).
В СРСР управління Р. х. (основні фонди міського благоустрою, більшій частині комунально-побутових підприємств, установ соціально-культурного призначення, державного житлового фонду) знаходиться в безпосередньому веденні місцевих Рад депутатів трудящих. Центральними республіканськими органами управління галузями Р. х. є відповідні республіканські (або союзно-республіканські) міністерства, що здійснюють технічну політику розвитку своїх галузей, організацію наукових досліджень і розробок сучасного устаткування, підготовку і твердження правив, інструкцій, норм по капітальному будівництву і так далі Деякі промислові підприємства і організації союзних і республіканських міністерств мають свій відомчий житловий фонд і окремі комунальні служби; поряд з цим вони проводять в містах спільно з місцевими Радами значну роботу по житловому, комунальному, соціально-культурному будівництву і зовнішньому благоустрою міст.
Літ.: Сельованов Т. А., Тельперін М. А., Планерування міського господарства, М., 1970; Файнберг А. І., Домбровський А. А., Строганова Т. А. [і ін.], Економіка, організація і планерування міського господарства. Підручник, 2 видавництва, М. 1969; Джунь Би. М., Ефективність використання основних фондів комунального господарства, До., 1969; Клопотов До. До., Житлово-комунальне господарство на підйомі, М., 1971; Гольцман Л. Н., Економіка комунального господарства, Послуги, тарифи, М., 1966; Бронер Д. А., Боярський а.я. [і ін.], Житлово-комунальна статистика. Підручник, М., 1965.
