Музичний наголос (тонове, мелодійне) в мовознавстві, один із способів виділення ударного складу у фонетичному слові (див. Фонетика ), що полягає у використанні мелодійних характеристик (див. Мелодика мови ), різних по напряму руху і по складності конфігурацій: висхідний тон, низхідний восходяще-нізхідній, нісходяще-вісхідній, двовершинний і т. д. Вони можуть реалізуватися в різних голосових регістрах — високому, низькому, середньому. У мовах с М. в. є заданий набір можливих мелодійних характеристик для ударного складу, згідно з якими розрізняється сенс слова. Тимчасовою одиницею реалізації мелодійних характеристик може служити ударний склад, або мору — мінімальна тимчасова просодична одиниця (див. Просодема ). М. в. відрізняється від мелодійного компонента словесного наголосу в мовах з монотонічним наголосом, де тип виділення ударного складу мелодійними засобами не пов'язаний із смисловою заданістю. До мов с М. в. відноситься в'єтнамський, словенський, шведський, багато мов китайського Тибету, африканських і ін. Див. Тональні мови .
