Монгольський лист, лист, запозичений монголами від уйгурів на початку 13 в.; сходить через согдійський до одного з сирійсько-арамійських алфавітів. У МНР(Монгольська Народна Республіка) називають «старим листом». Його знаки пишуться зверху вниз і справа наліво, а по характеру є поліфонними, оскільки багато хто з них передає по 2 або 3 фонеми. Деякі знаки, залежно від місця в слові, мають різні зображення. До 1945 монголи перейшли на новий алфавіт на основі кирилиця, який від російського відрізняється наявністю двох додаткових букв q і g для передачі голосних середнього ряду типа німецьких ö і ü, а також тим, що букви «ж» і «з» передають аффрікати «дж» і «дз». Подвоєні явні букви змальовують довгі явні фонеми наприклад: улаан — улāн — «червоний», баатар — бāтар — «герой». Старим монгольським алфавітом нині користуються в автономному районі Внутрішня Монголія в КНР(Китайська Народна Республіка), а в МНР(Монгольська Народна Республіка) — в спеціальних наукових виданнях.
Відомі також т.з. «квадратний лист» (13—14 вв.(століття), на основі алфавіту Тибету) і, для західних монголів, «ясний лист» Зая-Пандіти (з 17 ст, вдосконалене старий монгольський лист), що не набули широкого поширення.
Літ.: Дамдінсgрен Ц., Шине gсгийн дурем, Улаанбаатар., 1942. Див. також літ.(літературний) при статтях Монгольські мови і Монгольська мова .
