Модернізм, течія в католицизмі, що виникла в кінці 19, — початку 20 вв.(століття) Прибічники М., розходившись по низці запитань з позицією церкви, виступили з критикою деяких сторін учення і практики католицької церкви, висунули систему поглядів, направлену на пристосування католицького віровчення до сучасних умов суспільного життя і до сучасного рівня науки. Видними представниками М. були у Франції — А. Луазі, Л. Дюшен, М. Блондель, в Германії — Р. Шелль, у Великобританії — Дж. Тіррелл, в Італії — Р. Муррі, А. Фогаццаро і ін. Основні положення М.: релігія створена людиною; біблія — не богонатхненна книга; Христос не був сином бога, а був єврейською Месією, зачинає релігійного руху; слід розрізняти вічну суть християнських догм і конкретно-історичної форми їх прояви, залежні від розвитку суспільства; церква повинна відмовитися від найбільш примітивних забобонів, від віри в чудеса, в диявола, в замогильні муки і тому подібне (але при цьому, зрозуміло, М. не відмовився від віри в надприродне). Деякі представники М. (наприклад, А. Луазі) відкидали догмат про непогрішимість папи, про його верховну владу. До 1907 Ватикану засудив М. як «синтез всієї єресі» декретом Пія Х «Lamentabili» і енциклікою «Pascendi». Найбільш видні модерністи були відлучені від церкви; їх вигадування були включені в «Індекс заборонених книг». До 1910 Ватикану ввів антимодерністську присягу для осіб, що посвячуються в черговий духовний сан, для професорів католицьких богословських факультетів, єпископських курій, що служать, і ін.
Католицька церква, що засудила М., з часом сама встала перед необхідністю обліку умов, що змінилися в світі, еволюції свідомості широких мас віруючих, успіхів науки і суспільного прогресу. Питання «оновлення» були в центрі уваги 2-го Ватиканського собору (1962—65), що дав поштовх до подальшій модернізації церкви. Течії, аналогічні М., набули поширення (особливо після 2-ої світової війни 1939—45) і в ін. релігіях — православ'ї, протестантизмі, іудаїзмі, ісламі і ін. Їх прибічники в цілях зміцнення сильно підірваних позицій релігії вимагають «оновлення» догматизму, культу, структури і практики церков.
Літ.: Леруа Е., Догмат і критика, пер.(переведення) з франц.(французький), [М.], 1915; Керенський Ст, Римсько-католицький модернізм, Хар., 1911; Шейнман М. М., Модернізм і модернізація в католицизмі, в кн.: Щорічник Музею історії релігії і атеїзму, М. — Л., 1958, т. 2; Білий М., Іудаїзм, М., 1966; Веліковіч Л., Криза сучасного католицизму, М., 1967; Мчедлов М., Еволюція сучасного католицизму, М., 1967; Бабосов Е., Науково-технічна революція і модернізація католицизму, Мінськ, 1971; Курочкин П., Еволюція сучасного російського православ'я, М., 1971; Аширов Н., Еволюція ісламу в СРСР, М., 1972.
