Медична психологія , розділ психології, що вивчає роль психіки у виникненні, проявах і перебігу хвороб людини і відновленні його здоров'я. Перша спроба обгрунтування М. п. належить німецькому психологові і філософові 19 століть Р. Р. Лотце . Найбільш розвинена частина М. п. — клінічна психологія, що вивчає зміни психіки при хворобах як соматичного, так і психогенного характеру (неврозах, реактивних станах; див.(дивися) також Патопсихологія ).
Методи М. п., не відрізняючись в принципі від методів загальної психології, конкретизуються залежно від характеру хвороби. Особлива увага М. п. приділяє анамнезу — аналізу минулих переживань пацієнта від дитинства до моменту захворювання. Хворобливий характер переживання, нерозв'зність патогенної обстановки, тривалість що психотравмує стресу — всі ці чинники можуть зрозуміти і бути пояснений лише з врахуванням індивідуальних особливостей особи і характеру хворого.
Подальший розвиток М. п. приводить до виділення в ній таких її відгалужень, як клінічна психофізіологія (клінічна психосоматологія) і клінічна нейропсихология, психологічні проблеми дефектології і патопедагогики. М. п. є основою психотерапії і психогігієна .
Літ.: Лебединський М. С., Мясищев Ст Н., Введення в медичну психологію Л., 1966; Банщиків Ст М., Гуськов Ст С., Мягков І. Ф., Медична психологія, М., 1967; Зейгарник Би. Ст, Введення в патопсихологію, М., 1969; Тонконогий І. М., Введення в клінічну нейропсихологию, Л., 1973; Zilboorg G., Henry G. W., History of medical psychology, N. Y. — L., 1941; Yacorzynski G. K., Medical psychology, N. Y., 1951; Destunis G., Einführung in die medizinische Psychologie (Für Mediziner und Psychologen), B., 1955; Kretschmer Е., Medizinische Psychologie, 12 Aufl, Stuttg., 1963; Handbook of clinical psychology, ed. B. B. Wolman, N. Y., 1965.
