Мазаріні (італ. Mazarini, Mazzarino, франц.(французький) Mazarin) Джуліо (14.7.1602, Пешина, — 9.3.1661, Венсені), французький державний діяч. Син сіцілійського дворянина. Служив в папських військах, з 1630 — на дипломатичній службі у папи римського. При укладенні миру в Керасько в 1631 (див. в статті Мантуанськоє спадок ) і при перебуванні папським нунцієм в Парижі (1634—36) М., що відрізнявся неабиякими дипломатичними здібностями, звернув на себе увагу кардинала Рішельє і став його довіреною особою. У 1640 М. перейшов на французьку дипломатичну службу. З 1641 — кардинал. Перед смертю кардинал Рішельє запропонував М. як свого наступника на посту першого міністра. Призначений на цю посаду в 1643 Ганною Австрійською (з якою потім вступив в таємний брак), М. продовжував у важкій обстановці політику зміцнення французького абсолютизму. Подавив в 1643 змову феодальної знаті («змова Важливих»); жорстоко пригнічував незліченні народні повстання, викликані зростаючим податковим гнітом. З 1648 очолив боротьбу з Фрондою . Однією з вимог фрондеров було видалення М., проти нього були направлені багаточисельні мазарінади (публіцистичні твори, памфлети); паризький парламент оголосив М. ворогом держави. Двічі (1651, 1652) М. покидав Францію; повернувся в 1653, після придушення Фронди, і до кінця життя залишався при владі. У зовнішній політиці, завдяки майстерній дипломатії, М. добився великих успіхів (Вестфальський світ 1648 ; мирний і торгівельний договори з Англією в 1655, військовий союз з нею в 1657; Піренейський світ 1659, і ін.), затвердивши політичну гегемонію Франції в Європі.
Соч.: Lettres..., t. 1—9, P., 1872—1906.
Літ.: Che’ruel A., Histoire de France sous ie ministere de Mazarin, v. 1—3, P., 1882; Bailly A., Mazarin, P., 1935; Mazarin. Sous la dir. G. Mongrédien, P., 1959.
