Фронда (франц. fronde, буквально — праща), суспільний рух проти абсолютизму у Франції в 1648—53, в якому брали участь різні шари суспільства, протилежні цілі, що переслідували часом. Податковий гніт, лиха Тридцятирічної війни 1618—48 привели до багатьом селянським і плебейським повстанням. Податкова політика уряду Дж. Мазаріні викликала опозицію паризького парламенту і пов'язаних з ним кругів буржуазії. Паризький парламент тимчасово блокувався з народними антифеодальними силами і зажадав ряду реформ, частина яких носила буржуазний характер. У відповідь на спробу Мазаріні заарештувати лідерів опозиції (П. Бруссель і ін.) в Парижі почалося 26—27 серпня 1648 масове озброєне повстання. Мазаріні вивіз з повсталої столиці малолітнього Людовика XIV, і королівські війська почали облогу міста (січень — лютий 1649). Парижан підтримали ряд провінцій. Проте паризька буржуазія і парламентське «дворянство мантії», перелякані підйомом народного руху, радикалізмом листівок і памфлетів, вступили в переговори з королівським двором. У березні 1649 закінчилася «парламентська Ф.», але народні хвилювання продовжувалися. З початку 1650 опозицію абсолютизму очолили реакційні придворні круги («Ф. принців»), що хотіли лише чинити тиск на уряд, щоб отримати вигідні посади, пенсії і т.п. (звідси вираження «фрондіровать» — знаходитися в несерйозній безпечній опозиції). Фрондіровавшие вельможі і принци, спираючись на свої дворянські свити і війська іноземців (ісп.), використовували в своїх інтересах повстання селян і демократичний рух в містах. Найбільш революційні елементи французької буржуазії і в період «Ф. принців» намагалися продовжити боротьбу проти абсолютизму; так, в Бордо Ф. цього періоду набула характеру буржуазно-демократичного республіканського руху. Фрондери-арістократі добилися в 1651 відставки і вигнання Мазаріні, але незабаром він повернувся до Франції з найманими військами. Почалася тривала міжусобна війна. До кінця 1652 Мазаріні подачками і поступками схилив до примирення більшість знатних фрондеров, а їх глава принц Л. Конде, ще в що 1651 перейшов на службу до іспанського короля, був вимушений покинути Париж, не дивлячись на допомогу іспанському загонів. До середини 1653 було пригнічено найстійкіше і радикальніше вогнище Ф. — в Бордо. Поразка Ф. привело до феодльной реакції в французькому селу в 50—70-х рр. 17 ст і сприяло встановленню необмеженого самодержавства Людовика XIV.
Літ.: Поршнев Би. Ф., Народні повстання у Франції перед Фрондою (1623—1648), М. — Л., 1948; Capefigue J., Richelieu, Mazarin, la Fronde et ie régne de Louis XIV, t. 1—8, P., 1835—36; Courteault Н., La Fronde à Paris, P., 1930; Kossmann E. Н., La Fronde, Leiden, 1954; Lorris P. O., La Fronde, P., 1961.
