Лікувальна фізкультура (ЛФК), метод лікування, що полягає в застосуванні фізичних вправ і природних чинників природи до хворої людини з лікувально-профілактичними цілями. Складовою частиною ЛФК є механотерапія, працетерапія і лікувальний масаж .
В ЛФК застосовуються різні фізичні вправи: гімнастичні (найбільш прості і доступні хворим), спортивно-прикладні (пішохідні і лижні прогулянки, терренкур, плавання, веслування, туризм і ін.) і ігри (рухливі і спортивні — городки, бадмінтон, волейбол і ін.). ЛФК є методом загальної, неспецифічної активної, функціональної терапії, а кожна фізична вправа — неспецифічним подразником. Характерна особливість ЛФК — дозоване фізичне тренування хворих. У лікувальних установах (лікарня, поліклініка і ін.) процедури ЛФК здійснюють індивідуальним і груповим методами. Свідчення до ЛФК зазвичай збігаються з початком одужання хворого, переважно при хронічних захворюваннях. ЛФК доцільно застосовувати для хворих, що тривало знаходяться на постільному режимі, ослаблених, із зниженим фізичним тонусом. Використання ЛФК при дитячих захворюваннях виправдане потребою руху зростаючого організму дитяти. В осіб літнього віку вона підтримує і розвиває функцію основних систем організму і запобігає передчасному старінню. ЛФК грає істотну роль при лікуванні внутрішніх хвороб, особливо при захворюваннях серцево-судинної і дихальної систем, застосовується при захворюваннях нервової системи, при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарату, а також в хірургії (грудною, черевною, реконструктивною, нейрохірургії і ін.).
На основі сучасних фізіологічних і клінічних концепцій розроблені теоретичні основи ЛФК, систематизовані фізичні вправи і визначені методичні положення до їх використання. Обгрунтовані і застосовуються різні приватні методики ЛФК при багатьох захворюваннях і травмах.
Літ.: Мохів Ст Н., Загальні основи лікувальної фізкультури, М., 1963; Лікувальна фізична культура, під ред. Ст Е. Васильевой, М., 1970.
