Лікувальне живлення
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Лікувальне живлення

Лікувальне живлення , дієтотерапія, використання живлення з лікувальною метою при різних захворюваннях. Наукові основи Л. п. розробляє дієтологія . Вплив Л. п. визначається якісним і кількісним складом їжі (білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні речовини, мікроелементи і ін.), її калорійністю, фізичними властивостями (об'єм, температура, консистенція), режимом живлення (годинник прийому, розподіл їжі протягом дня, частота прийомів), лікувальною дією окремих продуктів (сир, молоко, мед і ін.).

  Призначається Л. п. у вигляді спеціальних дієт (лікувальних раціонів) з врахуванням патогенетичної суті хвороби, особливостей перебігу основного і супутнього захворювань, смаків і національних звичок хворого. Л. п. строго узгоджується із загальним планом лікування. Інколи Л. п. є основним методом лікування, інколи служить обов'язковим лікувальним фоном, на якому застосовується вся інша, у тому числі і специфічна, терапія. В деяких випадках за індивідуальними свідченнями, окрім основної дієти, застосовують добові режими — «контрастні дні» — молочні, сирні, яблучні, кавунові, картопляні і тому подібне Призначаються також т.з. спеціальні дні — калієва, магнієва і ін. дієти. При захворюваннях системи травлення, коли порушене, розбалансоване, нерегулярне живлення є одним з головних причинних чинників, Л. п. — основний метод лікувальної дії. При виразковій хворобі або хронічному гастриті дієта з обмеженням в раціоні хімічних і механічних подразників і збагачена харчовими речовинами, що сприятливо впливають на секреторну, моторну і евакуаторную функції шлунку, сприяє відновленню порушених функцій шлунку і кишки 12-перста.

  Для хворих хронічними захворюваннями кишечника дієта — основний метод лікування. Така дієта характеризується фізіологічною нормою білків, жирів і вуглеводів, деяким обмеженням (до 8 г ) куховарської солі, помірним обмеженням механічних і хімічних подразників рецепторного апарату слизистої оболонки шлунково-кишкового тракту з виключенням продуктів і блюд, що підсилюють процеси бродіння і гниття в кишечнику, з виключенням сильних стимуляторів жовчовиділення, секреції шлунку, підшлунковій залози і дратівливих печінку.

  При хронічних захворюваннях печінки дієтичні раціони збагачують білками, що містять ліпотропні речовини (сир, соя, вівсяна крупа і ін.), і рослинною олією. При деяких формах гепатитів (хронічні гепатити з желчезастойним синдромом і хронічним холециститом) збільшують вміст жиру в дієті (до 140 г ) за рахунок долі рослинної олії (50% від загального вмісту жиру в раціоні), при інших формах (гострий гепатит, жовчнокам'яна хвороба, холецистектомня з приводу холециститу, цироз печінки) показано обмеження жиру (до 70 г ) .

  При атеросклерозі обмежують вміст тваринного жиру, холестерінсодержащих речовин, простих вуглеводів (глюкоза, фруктоза), куховарської солі, вітаміну D і екстрактних речовин при великій кількості ліпотропних чинників (сир, вівсяна крупа, соя і ін.), вітамінів С, В 1 , B 6 , Р, РР, клітинних оболонок (фрукти, овочі), ситостерінов, фосфатідов (рослинні олії), продуктів морить. Така дієта нормалізує ліпідний обмін, стан судинної стінки, згортаючу і протизгортаючу системи крові, функції апарату кровообігу і ін. систем.

  При лікуванні хворих гіпертонічною хворобою і хронічною серцево-судинною недостатністю застосовують дієту, що містить в продуктах не більше 2—3 г куховарської солі, збагачену солями калія, магнію і вітамінами, фізіологічну норму білків, жирів і вуглеводів, що має в своєму складі. На тлі цього раціону періодично на короткий час призначають магнієву дієту, розраховану на депрессорноє дію солей магнію.

  Для лікування хворих дифузним гломерулонефритом в гострому періоді хвороби інколи призначають лікувальне голодування або короткий курс безнатрієвого живлення. У подальшому — гіпонатрієва дієта з вмістом білка в межах 30 р. При хронічному нефриті, особливо у фазі хронічної ниркової недостатності і азотемії, призначають малобілкові дієти, що містять 20 і 40 г білка. Для приготування блюд використовують нові безбілкові продукти (безбілковий маїсовий крохмаль, саго з білкового крохмалю, амілопектиновий крохмаль, що набрякає). Куховарська сіль в цих раціонах міститься лише в продуктах.

  При різних запальних процесах, що протікають з алергічними реакціями, запропоновані різні десенсибілізуючі дієти. При ревматизмі дієта містить обмежене до 250—300 г кількість вуглеводів, до 4—5 г куховарської солі і фізіологічну норму білка і жиру. В разі харчової алергії з раціону виключають речовини, що надають алергічний ефект.

  При цукровому діабеті для більшості хворих основну кількість вуглеводів в дієті обмежують головним чином за рахунок легкорозчинних (цукор, глюкоза і ін.). Кількість вуглеводів визначається індивідуально, залежно від тягаря перебігу хвороби. Цукор можна замінювати ксилітом або сорбітом, що не впливають на глікогенну функцію печінки. Дієта повинна містити 70—80 г жиру, з них 30 г рослинної олії, 100—120 г білків (що головним чином володіють ліпотропною дією), вітаміни А, В, С.

  При гострих інфекційних захворюваннях (грип, пневмонія, скарлатина) для збереження водно-сольового балансу і енергетичної рівноваги призначають калорійну їжу (молочні продукти, легковсасиваємиє вуглеводи і тому подібне), рясне пиття і вітаміни (особливо З, Р, PP і А). При високій і тривалій лихоманці добову кількість білка в дієті зменшують до 60—70 р. При хронічних інфекціях, гіповітамінозі, хронічних інтоксикаціях долю білка в раціоні збільшують (1,5—2 г на кг маси тіла).

 

  Літ.: Покровський А. А., Бесіди про живлення, М., 1968; Лікувальне живлення, під ред. І. С. Савощенко, М., 1971.

  М. А. Самсонов.