Механотерапія (від греч.(грецький) mechane — машина і терапія ), метод лікування, що полягає у виконанні фізичних вправ на апаратах, спеціально сконструйованих для розвитку рухів в окремих суглобах. Основоположником лікарською М. була шведська лікарка Г. Цандер (1835—1920). Використання апаратів різних систем обгрунтоване біомеханікою рухів в суглобах. При М. руху строго локалізовані стосовно того або іншого суглоба або групи м'язів. Апарати забезпечені опором (вантажем), збільшуючи або зменшуючи яке, змінюють навантаження на суглоб. За допомогою особливих пристроїв можна змінювати швидкість ритмічно вироблюваних рухів. Проведення вправ характеризується автоматізірованностью рухів, при цьому виключається координуючий вплив центральної нервової системи. Метод М. не має самостійного значення і застосовується в лікувальній фізкультурі переважно як додаткова дія на окремі ділянки опорно-рухової системи.
Літ.: Аникін М. М., Варшавер Р. С., Основи фізіотерапії, 2 видавництва, М., 1950; Мохів Ст Н., Загальні основи лікувальної фізкультури, 3 видавництва, М., 1963; Каптелін А. Ф., Відновне лікування (лікувальна фізкультура масаж і працетерапія) при травмах і деформаціях опорно-рухового апарату, М., 1969.
