Лівоесерівський заколот 1918, контрреволюційний виступ лівих есерів 6—7 липня в Москві, зроблене за рішенням ЦК лівих есерів з метою зірвати Брестський мирний договір, спровокувати війну з Німеччиною і повалити Радянський уряд. 5 липня на 5-м-коді Всеросійському з'їзді Рад лівоесерівська фракція (352 чоловік) виразила недовір'я Радянському уряду. Але більшість делегатів з'їзду її не підтримало, після чого ліві есери взялися до провокаційних дій. 6 липня лівий есер Я. Р. Блюмкин, виготовивши підроблений лист від імені ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія), проник в німецьке посольство в Грошовому провулку (нині вул. Весніна), убив посла графа В. Мірбаха і сховався в штабі загону при ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія) під командуванням лівого есера Д. І. Попова (Трьохсвятительський, нині Б. Вузовський пер.(переведення)). Там вже знаходилися член ЦК лівих есерів — М. А. Спірідонова. Ю. Ст Саблін, Би. Д. Камков, Ст А. Карелін, П. П. Прошьян, В. А. Александровіч (голова ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія)) і ін., що перетворили загін на центр заколоту. Бунтівники заарештували голову ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія) Ф. Е. Дзержінського, прибулого туди з вимогою видати вбивць Мірбаха; потім були арештовані М. І. Лацис, призначений тимчасовим головою ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія), голова Моссовета П. Г. Смідовіч і ще 27 комуністів. У ніч на 7 липня бунтівники (за даними Н. І. Подвойського: близько 1800 чоловік, 80 шабель, 6—8 знарядь, 4 броньовика) під керівництвом Попова, Сабліна і Олександровича почали військові дії, зайняли центральний телеграф і призвали частини гарнізону приєднатися до заколоту.
Ліквідацією заколоту керувало Ст І. Ленін, безпосереднє керівництво військовими діями було доручене голові Вищої військової інспекції Н. І. Подвойському і начальникові Латиської стрілецької дивізії І. І. Вацетісу. Ради, комітети партії, делегати-комуністи з'їзду Рад мобілізували робітників столиці на боротьбу з бунтівниками. За ніч були приведені в бойову готовність латиські частини (до 720 багнетів, 70 шабель, кулеметна команда, 12 знарядь, 4 броньовики), які в 6 годин 7 липня почали настання. Після відмови бунтівників здатися був початий артилерійський обстріл їх штабу. Через декілька годинників заколот був ліквідований; близько 300 бунтівників було захоплено в полон. В. І. Ленін характеризував Л. м. таким чином: «Безглузда і злочинна авантюра...», «...безумная спроба... вбивством Мірбаха залучити нас у війну...» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36, с. 525, 532), а лідерів заколоту — як «безголових» інтелігентів-істериків «...оказавшихся посібниками білогвардійців, поміщиків і капіталістів...» (там же, с. 526, див.(дивися) також, с. 531). 8 липня 13 активних учасників заколоту (в т.ч. Олександрович), затриманих із зброєю в руках, по постанові ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія) були розстріляні. 27 листопада 1918 Верховний революційний трибунал, розглянувши справу про організаторів заколоту, засудив заочно до розстрілу що встиг сховатися Попова, до 3 років тюремного висновки заочно 9 членів ЦК лівих есерів (в т.ч. Прошьяна, Камкова і Кареліна); Блюмкин і Андрєєв, Спірідонова і Саблін були засуджені на 1 рік заочно, але за колишні заслуги перед революцією останні двоє 29 листопада були амністовані ВЦИК.
Після Л. м. стався заколот на Східному фронті, організований головнокомандуючим фронтом лівим есером М. А. Муравьевим . Прибувши з Казані, де був штаб фронту, до Симбірськ (11 липня) із загоном в 1 тис. чоловік Мурашок зайняв ряд пунктів міста і заарештував керівних радянських працівників (в т.ч. командувача 1-ою армією М. Н. Тухачевського ) . комуністи, що Залишилися на волі, на чолі з головою губкома партії І. М. Варейкисом роззброїли бунтівників і ліквідовували заколот. Озброєні зіткнення при роззброєнні лівоесерівських бойових дружин сталися також в Петрограді, Вітебську, Владимирі, Орше і ін. містах.
