Тухачевський Михайло Миколайович [4(16) .2.1893 — 11.6.1937], радянський військовий діяч, Маршал Радянського Союза (1935). Член Комуністичної партії з 1918. Народився в маєтку Александровськоє Дорогобужського повіту Смоленської губернії (нині біля села Следнево Сафоновського району Смоленської області) в дворянській сім'ї. Закінчив Александровськоє військове училище (1914). Брав участь в 1-ій світовій війні 1914—18 у складі лейбгвардії Семеновського полку поручик. У 1915 попав в полон, в 1917 біг до Росії. З 1918 в Червоній Армії. Був військовим комісаром оборони Московського району (1918), командував 1-ою армією Східного фронту (червень 1918 — січень 1919), 8-ою армією Південного фронту (январь— березень 1919), 5-ою армією Східного фронту (квітень — листопад 1919), яка у взаємодії з ін. арміями провела ряд успішних операцій по звільненню Уралу і Сибіру від військ Колчака. Командував військами Кавказького фронту (лютий — квітень 1920) при розгромі військ Деникіна, військами Західного фронту (з квітня 1920 по серпень 1921) в радянсько-польській війні 1920 і 7-ою армією при ліквідації Кронштадтського заколоту (березень 1921), військами Тамбовського району (квітень — травень 1921) при придушенні антоновщини . Після Громадянської війни 1918—20 брав діяльну участь в проведенні Військової реформи 1924—25 . Був начальником Військової академії РККА (1921), командувачем військами Західного військового округу, з 1924 помічником начальника, а з листопада 1925 по травень 1928 начальником Штабу РККА. З травня 1928 по червень 1931 командував військами Ленінградського військового округу. З 1931 заступник голови Реввоєнради СРСР, начальник озброєнь РККА, з 1934 заступник наркома оборони, з 1936 1-й заступник наркома оборони і начальник управління бойової підготовки. Зіграв велику роль в технічному переозброєнні Червоної Армії, зміні організаційної структури військ, в розвитку нових пологів військ і видів озброєних сил — авіації, механізованих і повітряно-десантних військ, ВМС(військово-морські сили), в підготовці командного і політичного складу. Був ініціатором створення ряду самостійних військових академій — механізації і моторизація і ін. Автор багатьох книг, статей і доповідей, що містять систему стратегічних поглядів на сучасну війну і що зробили значний вплив на розвиток військової думки і практику військового будівництва. Вніс вклад до розробки стратегії, оперативного мистецтва, тактики і військової науки в цілому; підкреслював необхідність готувати армію до тривалої затяжної війни. Діяльність Т., особливо на постах начальника озброєнь і заступника наркома оборони, мала важливе значення в області організаційної і технічної підготовки Озброєних Сил СРСР до майбутньої війни. З 1934 кандидат у член ЦК ВКП (б). Нагороджений орденом Леніна і орденом Червоного Прапора.
Соч.: Ізбр. проїзв.(твір), т. 1—2, М., 1964.
Літ.: Тодорський А. І., Маршал Тухачевський, М-код,, 1966; Маршал Тухачевський. Спогади друзів і соратників, М., 1965; Попів А., Праця, талант, доблесть [М., 1972].
