Військова реформа 1924—25 в СРСР. Після закінчення Громадянської війни і військової інтервенції 1918—20 Комуністична партія і Радянський уряд, використовуючи тимчасову стабілізацію міжнародного стану, визнали за можливе максимально скоротити чисельність Червоної Армії і повністю перекласти її на штати мирного часу. У умовах відновлення розореного війною народного господарства було визнано доцільним мати армію, побудовану на змішаному кадрово-територіальному принципі. Це дозволяло, з одного боку, мати при мінімальних витратах невелике кадрове ядро армії, здатне в мирний час забезпечити недоторканість державних кордонів СРСР, а в разі війни швидко відмобілізувати досить крупні військові сили; з іншого боку, країна діставала можливість без тривалого відриву трудящих від виробництва охопити військовим вченням велика кількість військовозобов'язаних. Широка програма перебудови Радянських Озброєних Сил, прийнята ЦК РКП (б), лягла в основу Ст р. Підготовка і безпосереднє здійснення її були покладені на спеціальну комісію на чолі с М. Ст Фрунзе . Ст р. проходіла в обстановці гострої боротьби с Л. Д. Троцким і його прибічниками, що намагалися після смерті В. І. Леніна ізолювати ЦК партії від армії, посіяти недовіру до ЦК, укріпити своє монопольне керівництво військовим відомством і не допустити виконання намічених перетворень. У січні 1925 Троцький був усунений з посади наркомвоєнмора і голови РВС(Реввоєнрада) СССР і замість нього призначений М. Ст Фрунзе. В результаті Ст р. Червона Армія отримала тверду штатну чисельність (562 тис. чіл.). У її складі на кадровому положенні знаходилися 26 стрілецьких дивізій, майже вся кавалерія, технічні частини і ВМФ(військово-морський флот). Територіальні війська складалися з 36 стрілецьких, 1 кавалерійською дивізій, полку бронепоїздів і 3 національних полків, підрозділів і частин військової артилерії. Змішана система проіснувала до середини 30-х рр., коли у зв'язку із зростанням загрози фашистській агресії і зміцненням економічної потужності СРСР був здійснений перехід до єдиного кадрового пристрою Червоної Армії.
Ст р. створила тверду і стійку військову організацію, здійснила перехід до нормальної системи комплектування (встановивши один заклик військовозобов'язаних осінню кожного року), ліквідовувала текучість червоноармійського складу, поліпшила господарське і матеріальне положення частин і всіх категорій військовослужбовців, якісно відновила командні кадри і весь особовий склад армії і флоту. Була розширена мережа національних формувань, закладена планова система бойової підготовки, піднятий авторитет і укріплена єдиноначальність керівного складу, посилена дієвість партійно-політічеськой роботи, встановлений тісніший зв'язок між армією і народним господарством.
Серйозну перебудову і скорочення зазнали всі ланки органів військового управління. Був значно оновлений склад РВС(Реввоєнрада) СРСР, посада Головнокомандуючого скасована. Політичне управління РВС(Реввоєнрада) було перетворене в Політичне управління РККА на чолі з членом ЦК партії. Штаб РККА звільнений від невластивих йому функцій. Він був покликаний відати розробкою оперативних планів оборони країни, будівництвом, підготовкою і вченням армії. Адміністративні функції були покладені на Головне управління РККА, яке здійснювало керівництво обліком і закликом військовозобов'язаних, штатним пристроєм, комплектуванням частин і з'єднань, службою військ, переміщенням командного складу. Постачання армії було зосереджено в єдиному органі — Управлінні начальника постачання РККА. Для керівництва технічними видами Озброєних Сил (ВПС і ВМФ(військово-морський флот)) створені відповідні управління. Замість губернських військових комісаріатів фундирувалися територіальні округи (губернські, корпусні, дивізійні). Перші призначалися для комплектування кадрових і територіальних формувань, останні два — для комплектування переважно територіальних частин. Територіальні округи об'єднували функції стройового і місцевого управлінь, а також військових відділів губернських виконкомів. До кінця Ст р. був підвищений вогнева потужність з'єднань Сухопутних військ, детально відпрацьований мобілізаційний план, підвищено значення технічних військ.
В період проведення Ст р. партійно-комсомольський прошарок в армії зріс до 26%. В кінці 1925 в Червоній Армії налічувалося 74 800 комуністів і 73 838 комсомольців, або удвічі більше, ніж в 1924. Число робітників у складі армійських партійних організацій досягло 40% . Цьому сприяли введення 2-річної програми політичного виховання і вчення червоноармійців, установа партійних комісій, прийняття 14-м-коду з'їздом партії нового розділу Статуту «Про партійні організації в Червоній Армії» і ін. Територіальні частини стали новою формою зв'язку Радянської держави і партії з селянством, відкрили дороги для роботи партії в селі і зміцнення в ній радянського впливу.
Ст р. завершилася прийняттям 18 вересня 1925 Закону про обов'язкову військову службу трудящих у віці від 19 до 40 років. У нім встановлювалося, що захист інтересів СРСР є священний обов'язок всіх трудящих. Закон визначав, що загальна обов'язкова військова служба включає дворічну допризовну підготовку, дійсну військову службу і перебування в запасі до 40 років. Дійсна служба полягала: у кадрових військах — з безперервної служби від 2 до 4 років; у територіальних військах — з щорічних учбових зборів загальною тривалістю 8—12 місяців протягом 5 років; підготовка позавійськовим порядком — з періодичних занять на учбових пунктах протягом 6 місяців за той же термін служби. Див. також ст. Союз Радянських Соціалістичних Республік, розділ Озброєні Сили.
Літ.: КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 7 видавництво, ч. 1, М., 1954, с. 501—02, 568—72, 717, 813; ч. 2, с. 113—14; КПРС про Озброєні сили Радянського Союзу. Сб. документів. 1917— 1958, М., 1958; 50 років Озброєних Сил СРСР [1918—1968] М., 1968; Історія КПРС, 3 видавництва, М., 1969; Історія КПРС, т. 4, кн. 1, М., 1970; Фрунзе М. Ст, Ізбр. проїзв.(твір), т. 1—2, М., 1957; Армія Радянська, М., 1969.
