Фрунзе Михайло Васильович (партійний псевдонім — Арсеній, Тріфонич) [21.1 (2.2) .1885, Пішпек, нині м. Фрунзе Кирг. РСР, — 31.10.1925, Москва], радянський партійний, державний і військовий діяч, військовий теоретик. Член Комуністичної партії з 1904. Народився в сім'ї військового фельдшера (батько — Молдавія, мати — російська). У 1904 закінчив гімназію в р. Верном (нині Алма-Ата) і поступив в Петербурзький політехнічний інститут, де вступив в партію більшовиків і став професійним революціонером; був арештований і висланий з Петербургу. На початку 1905 направлений МК РСДРП в Іваново-Вознесенськ і Шую для підпільної роботи. У травні 1905 був одним з керівників Іваново-Вознесенськой страйку і першої Ради робочих депутатів. Був делегатом 4-го з'їзду РСДРП (1906). У 1907 арештований в Шує, в 1909—1910 двічі засуджувався до страти, заміненої спочатку 10 роками каторги, а потім довічним засланням. У 1914 знаходився в засланні в с. Манзурка Іркутської губернії. На початку 1915 висланий на поселення в повіт Верхоянський, але в серпні біг до Іркутська, а потім до Чити, де працював під прізвищем Василенко в Читинському переселенському управлінні. У 1916 направлений партією для революційної роботи в армію, що діє. Під прізвищем Міхайлова служив в комітеті Всеросійського земського союзу на Зап. фронті, очолював більшовицьке підпілля в Мінську з відділеннями в 3-ій і 10-ій арміях. Після Лютневій революції 1917 начальник народної міліції Мінська, член солдатського комітету Зап. фронту, член виконкому Мінської ради і голова Ради селянських депутатів Мінською і Віленськой губернії. Під час боротьби з корніловщиной начальник штабу революційних військ Мінської ділянки. У вересні 1917 направлений в м. Шую, де вибраний головою Ради і комітету повіту партії. Під час Жовтневої революції 1917 прибув 30 жовтня (12 листопада) до Москви з озброєним загоном іваново-вознесенських і шуйських робітників і взяв участь в боях з контрреволюцією. У 1918 був одночасно голова Іваново-Вознесенського губкома партії, голова губісполкома, губсовнархоза і військовим комісаром Іваново-Вознесенськой губернії, з серпня 1918 військовий комісар Ярославського військового округу. 26 грудня 1918 призначений командуючим 4-ою армією Вост. фронту. З 5 березня 1919 Ф. командував Юж. групою (4-я і Туркестан армії), до якої 10 квітня увійшли також 1-я і 5-я армії. Під час контрнаступи Східного фронту 1919 провели ряд успішних операцій проти білогвардійських військ адмірала А. Ст Колчака. З 19 липня 1919 командувач військами Вост. фронту, звільнили Сівши. і Ср. Урал. З 15 серпня 1919 по 10 вересня 1920 командувач фронтом Туркестану, провів Актюбінську операцію 1919 по розгрому білогвардійських військ на Юж. Уралі і відновив зв'язок з Туркестаном, а потім керував розгромом контрреволюційних сил в Середній Азії і скиданням феод.(феодальний) режимів в Хиве і Бухарі. У вересні 1920 призначений командуючим Юж. фронтом (вступив в командування 27 вересня) і керував операцією по розгрому білогвардійських військ генерала П. Н. Врангеля в Сівбу. Таврії і Криму. З грудня 1920 по березень 1924 був уповноваженим РВС(Реввоєнрада) Р на Україні, командувач військами України і Криму і одночасно член Політбюро ЦК КП(б) В, заступник голови СНК(Рада Народних Комісарів) УССР (з лютого 1922) і заступник голова Укр. економічної ради. У листопаді 1921 — січні 1922 очолював укр.(український) дипломатичну делегацію до Туреччини при укладенні договору про дружбу між УРСР і Туреччиною. 14 березня 1924 призначений заступник голови РВС(Реввоєнрада) СССР і наркома по військових і морських справах, а з квітня 1924. одночасно начальник Штаба РККА і начальник Військовій академії. З 26 січня 1925 предсетатель РВС(Реввоєнрада) СССР і нарком по військових і морських справах, а з лютого 1925 також член Ради праці і оборони. Керував підготовкою і проведенням Військової реформи 1924—25 . Член ВЦИК всіх скликань з січня 1918. Член ЦК РКП(б) з 1921, кандидат в члени Політбюро ЦК з 1924. Нагороджений 2 орденами Червоного Знаменні Почесною революційною зброєю. Похований на Червоній площі.
Полководницька діяльність Ф. характеризувалася умінням правильно визначити напрям головного удару, вибрати момент для його нанесення, зосередити перевершуючі сили і засоби на напрямі головного удару за рахунок ослабіння другорядних ділянок. Операції, проведені Ф., переслідували рішучі цілі повного розгрому противника, відрізнялися оригінальністю задуму. Глибоке знання теорії марксизму-ленінізму і величезний досвід, отриманий Ф. в ході Громадянської війни 1918—1920, знайшли втілення в його діяльності як військового теоретика. Головною заслугою Ф. у розробці питань сов.(радянський) військовій теорії з'явилося всестороннє застосування положень марксизму-ленінізму до проблем підготовки і ведення війни в захист соціалізму. На основі узагальнення досвіду 1-й світовий 1914—18 і Цивільною воєн і розвитку військової техніки їм були створені фундаментальні праці: “Реорганізація робітничо-селянської Червоній Армії” (1921, спільно з С. І. Гусевим), “Єдина військова доктрина і Червона Армія” (1921), “Військово-політичне виховання Червоної Армії” (1922, опубліковано в 1929), “Фронт і тил у війні майбутнього” (1924, опубліковано в 1925), “Ленін і Червона Армія” (1925), “Наше військове будівництво і завдання військово-наукового суспільства” (1925) і ін. Ці праці мали методологічне значення і допомагали вирішувати практичні завдання зміцнення оборони Сов. держави і його Озброєних Сил. Важливим вкладом в сов.(радянський) військову науку з'явилося визначення Ф. характеру майбутньої війни в захист Соціалістичної Вітчизни як війни революційної, класової, всеосяжної і рішучої. Спираючись на ленінське положення про те, що тепер війни ведуться народами, Ф. підкреслював, що війна втягує в свій круговорот і підпорядковує собі всі сторони суспільного життя, зачіпає все без виключення державні і суспільні інтереси. Ф. вказував, що сов.(радянський) військове будівництво повинне проводитися на основі ясного уявлення про характер майбутньої війни, правильного обліку сил і засобів можливих противників і власних ресурсів. Ф. вимагав підтримувати в Червоній Армії високу бойову готовність, готувати її до активних і рішучих дій. Основним виглядом військових дій Ф. рахував настання, але одночасно підкреслював важливість оборони, яка повинна носити активний характер і створювати умови переходу в настання. Ф. відзначав різко збільшену роль тилу в сучасній війні і виняткову важливість підготовки тилу країни як основи оборонної потужності Сов. держави. Оскільки війна майбутнього буде в значній мірі війною машин, Ф. вважав одному з перших завдань технічне оснащення армії і флоту, посилення артилерії, бронетанкових військ, авіації і ВМФ(військово-морський флот). В той же час Ф. підкреслював, що вирішальна роль на війні належить людині, без якого техніка мертва, і тому виключно важливу роль грають вчення і політичне виховання сов.(радянський) воїнів у дусі пролетарської ідеології, відданості Соціалістичній Вітчизні. Ф. відзначав, що керована Комуністичною партією політична робота в армії і флоті завжди була і буде основою сов.(радянський) військового будівництва. Військово-теоретичні погляди Ф. зробили визначальний вплив на формування єдиної сов.(радянський) військової доктрини розвиток сов.(радянський) військової науки і військового мистецтва, відбиті в наказах, директивах і ін. офіційних документах, статутах. При активній участі Ф. були закладені основи теорії оперативного мистецтва. Теоретичні положення Ф. отримали повне підтвердження в роки Великої Вітчизняної війни 1941—45.
Соч.: Собр. соч.(вигадування), т. 1—3, М. — Л., 1926—1929; Ізбр. проїзв.(твір), т. 1—2, М., 1957; Ізбр. проїзв.(твір), М. 1965.
Літ.: Бубнов А. С., М. Ст Фрунзе, 2 видавництва, М. — Л., 1931; Беліцкий С. М., М. Ст Фрунзе, М., 1930; Голубев Ст, М. В. Фрунзе про характер майбутньої війни, М., 1931; М. Ст Фрунзе. Життя і діяльність, М., 1962; М. Ст Фрунзе. Спогади друзів і соратників, М., 1965.
