Лібкнехт (Liebknecht) Вільгельм (29.3.1826, Гисен, — 7.8.1900, Берлін), діяч німецького демократичного і робочого руху, учень і соратник К. Маркса і Ф. Енгельса, один із засновників і керівників Соціал-демократичної партії Німеччини. Походив з чиновницької сім'ї. Вчився в університетах Берліна, Гисена і Марбурга. Активно брав участь в Революції 1848—1849 в Германії, після поразки якої емігрував спочатку до Швейцарії, а потім до Великобританії. У еміграції познайомився з Марксом і Енгельсом і під їх впливом сприйняв ідеї наукового комунізму. У 1850 вступив в Союз комуністів . В 1862 Л. завдяки амністії повернувся до Пруссії; працював кореспондентом різних німецьких і іноземних газет демократичного напряму. Взявши участь в діяльності Загального німецького робочого союзу, Л. сприяв формуванню в нім опозиції лассальянському керівництву. Був одним з найбільш ревностних пропагандистів революційних ідей 1-го Інтернаціоналу і сприяв залученню до його рядів німецьких робітників. У квітні 1865 Л. був висланий з Берліна і переїхав до Саксонії (до Лейпціга), де разом з А. Бебелем вів роботу в робочих суспільствах. З січня 1868 редактор «Демократішес вохенблат» («Demokratisches Wochenblatt») що став з грудня 1868 органом Союзу німецьких робочих суспільств. Л. тісно співробітничав з Бебелем.
«... Бебель, — пише Ст І. Ленін, — зумів знайти в Лібкнехте те, що йому потрібне було: живий зв'язок з великим виступом Маркса в 1848 році, із заснованою тоді, хоча невеликий, але істинно пролетарською партією, живого представника марксистських поглядів і марксистської традиції» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 23, с. 365). На противагу лідерам лассальянцев Л. і Бебель виступали з критикою політики О. Бісмарка, що здійснив об'єднання Німеччини контрреволюційним дорогою під верховенством прусського юнкерства. Прагнучи до єдності країни на демократичній основі, Л. допускав в той же час помилки (вважаючи, що створення самостійної робочої партії передчасне, він солідаризувався з південно-німецькими дрібнобуржуазними демократами, що стояли на позиціях федералізму). Демократичні ілюзії Л. піддавалися різкій критиці з боку Маркса і Енгельса, з якими Л. підтримував постійний зв'язок. У 1868 на Нюрнберзькому з'їзді робочих суспільств Л. і Бебель організаційно порвали з буржуазно-демократичними течіями і в 1869 заснували в Ейзенахе Соціал-демократичну робочу партію, яка керувалася революційними принципами 1-го Інтернаціоналу. Л. був редактором центрального партійного органу газети «Фольксштаат» («Volksstaat»), що виходила в Лейпцігу.
В 1867—70 Л. був депутатом Північнонімецького рейхстагу, а з 1874 (з перервами) — депутатом німецького рейхстагу. Слідуючи вказівкам Маркса і Енгельса, Л. уміло використовував парламентську трибуну для викриття реакційної зовнішньої і внутрішньої політики прусських юнкерів, мілітаризму. В період франко-пруської війни 1870—71 виступав разом з Бебелем проти загарбницьких планів юнкерства і буржуазії, займаючи інтернаціоналістичні позиції; пристрасно пропагував ідею солідарності з Паризькою Комуною 1871. За виступ проти анексії Німеччиною Ельзаса і Східної Лотарінгиі Л. разом з Бебелем був притягнений в 1872 урядом Бісмарка до суду по звинуваченню в державній зраді» і засуджений на 2 роки висновку у фортеці. «Поздоровляємо вас всіх з вашим виступом в суді», — писав Енгельс Лібкнехту 23 квітня 1872 у зв'язку із сміливим зверненням обвинувачених до учасників німецького і міжнародного робочого руху (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 33, с. 378).
Л. активно сприяв об'єднанню в 1875 ейзенахцев і лассальянцев. Проте Л. пішов при цьому на значні поступки лассальянцам в принципових теоретичних і програмних питаннях. Програма, прийнята на Готському об'єднувальному з'їзді соціал-демократії, в розробці якої Л. належала вирішальна роль, піддалася різкій критиці з боку Маркса і Енгельса, Під дією критики Маркса і Енгельса Л. у вирішальні моменти класової боротьби займав революційні позиції. В період дії виняткового закону проти соціалістів (1878—90) Л. був одним з бойових керівників нелегальної партії. З 1890 Л. відповідальний редактор центрального органу Соціал-демократичної партії «Форвертс» («Vorwarts»). Він зіграв активну роль в поширенні марксистського учення в Германії.
За революційну діяльність неодноразово піддавався тюремному висновку. Л. був одним з організаторів 2-го Інтернаціоналу і учасником його конгресів, активно виступав проти мілітаризму.
Соч.: Zur Grund- und Bodenfrage, 2 Aufl., Lpz., 1876; Geschichte der französischen Revolution, Dresden, 1887—90; Robert Blum und seine Zeit, Nürnberg, 1888; Gegen den Militarismus und gegen die neuen Steuern, B., 1893 (совм. з A. Bebel): Was die Sozial-demokraten sind und was sie wollen, Chemnitz, 1894; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Про політичну позицію соціал-демократії, зокрема по відношенню до рейхстагу. — Жодних компромісів, жодних виборчих угод! — Павуки і мухи, М., 1958; Із спогадів про Маркса, М., 1968.
Літ.: Чубінський Ст Ст, Вільгельм Лібкнехт — солдат революції, М., 1968; Овчаренко Н. Е., У боротьбі за революційний марксизм. Проблеми теорії, тактики і організації герм.(німецький) соц.-демократии в кінці XIX ст, М., 1967; Leidigkeit До.-Н., Wilhelm Liebknecht und August Bebel in der deutschen Arbeiterbewegung 1862—1869, 2 Aufl., Ст, 1958; Bart el Н., Marx und Engels im Kampf um ein revolutionäres Deutsches Parteiorgan, 1879—1890, Ст, 1961.
