Лібкнехт (Liebknecht) Карл (13.8. 1871, Лейпціг, — 15.1.1919, Берлін), діяч німецького і міжнародного робочого руху, один із засновників Комуністичної партії Німеччини. Син Ст Лібкнехта . По професії адвокат. Освіту здобув в університетах Лейпціга і Берліна. У 1900 вступив в ряди Соціал-демократичної партії. У 1904 виступив в німецькому суді захисником російських і німецьких соціал-демократів, що звинувачувалися в нелегальному провезенні через кордон російської соціал-демократичної літератури, затаврувавши при цьому політику жорстоких переслідувань, яку проводили царизм і пруссько-німецька поліцейська держава по відношенню до революціонерів. Л. виступав проти тактики реформіста правих соціал-демократичних лідерів, приділяючи велику увагу антимілітаристській агітації і політичній роботі серед молоді. На з'їзді Соціал-демократичній партії Німеччини в Бремені в 1904 Л. охарактеризував мілітаризм як найважливіший оплот капіталізму, вимагав ведення спеціальної антивоєнної пропаганди і створення соціал-демократичної молодіжної організації з метою мобілізації проліт, молоді на боротьбу з мілітаризмом.
Л. з ентузіазмом вітав Революцію 1905—07 в Росії. На Йенськом партійному з'їзді соціал-демократії (1905) в гострій політичній сутичці з ревізіоністами Л. проголосив загальний масовий політичний страйк «специфічно пролетарським засобом боротьби». У 1906 на Мангеймськом партійному з'їзді викривав політику німецького уряду, направлену на надання допомоги царизму в придушенні революції, закликав німецький пролетаріат послідувати в своїй боротьбі прикладу росіян робітників.
В ці роки в німецькій соціал-демократії оформилася ліва течія. Одним з його видних керівників, поряд з Р. Люксембург і ін., став Л. Он — один із засновників Соціалістичного інтернаціоналу молоді (1907); у 1907—10 був його головою. На першій міжнародній конференції молодіжних соціалістичних організацій, скликаній в 1907, Л. виступив з доповіддю про боротьбу з мілітаризмом. У тому ж році була видана його брошура «Мілітаризм і антимілітаризм», в якій Л. вперше в марксистській літературі докладно проаналізував істоту мілітаризму в імперіалістичну епоху і теоретично обгрунтував необхідність антимілітаристської пропаганди як одній з форм класової боротьби пролетаріату. За цю книгу Л. в кінці 1907 був засуджений до висновку у фортеці. У 1908 він був вибраний берлінськими трудящими депутатом прусської палати депутатів. У 1912 Л. став депутатом німецького рейхстагу. Л. гнівно викривав військових промисловців, які готували світову війну. У квітні 1913 з трибуни рейхстагу Л. назвав керівників військових монополій на чолі з «гарматним королем» Великому паліями війни. На Хемніцком партійному з'їзді 1912 Л. закликав до зміцнення міжнародної пролетарської солідарності як вирішального засобу боротьби з мілітаризмом.
Після початку 1-ої світової війни 1914—18 Л. всупереч своїм переконанням, підкоряючись рішенню, прийнятому соціал-демократичною фракцією рейхстагу, голосував 4 серпня 1914 за військові кредити. Проте відразу ж усвідомивши імперіалістичний характер війни, незабаром виправив свою помилку. Разом з Р. Люксембург він боровся із зрадою опортуністичного керівництва партії і соціал-демократичної фракції, в захист інтересів німецького і міжнародного пролетаріату. 2 грудня 1914 Л. один голосував в рейхстагу проти військових кредитів. У переданому перед. рейхстагу письмовій заяві Л. охарактеризував 1-у світову війну як війну загарбницьку. Його заява була потім поширена у вигляді нелегальної листівки.
В 1915 Л. був покликаний в армію і відправлений на фронт, де продовжував боротьбу, використовуючи всі можливості, у тому числі трибуну рейхстагу і прусської палати депутатів, на засідання яких він приїжджав до Берліна. Л., як вказувало Ст І. Ленін, приєднався до більшовицького гасла: «... перетворення імперіалістичної війни на громадянську війну...», «... коли сказав з трибуни рейхстагу: обернете зброю проти своїх класових ворогів усередині країни!» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 30, с. 346—47). У листівці «Головний ворог у власній країні!», випущеною в травні 1915, Л. підкреслював, що головним ворогом німецького народу є німецький імперіалізм. У своєму посланні Циммервальдськой конференції (1915), яке високо оцінив Ленін, Л. висунув гасла: «Громадянська війна, а не цивільний світ! Дотримувати міжнародну солідарність пролетаріату, проти псевдонаціональної, псевдопатріотичної гармонії класів, інтернаціональна класова боротьба за мир, за соціалістичну революцію» (Ізбр. мови, листи і статті, М., 1961, с. 303). У тому ж посланні Л. вимагав створення нового Інтернаціоналу. Ленін називав Л. одним з кращих представників інтернаціоналізму. «Карл Лібкнехт, — вказував Ленін, — вів нещадну боротьбу в мовах і листах не лише зі своїми Плехановимі, Потресовимі (Шейдеманамі, Легинамі, Давідамі і К°), але і зі своїми людьми центру, зі своїми Чхєїдзе, Церетелі (з Каутським, Гаазе, Ледебуром і К°)» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 31, с. 173). Л. разом з Люксембург взяв діяльну участь в створенні групи «спартак» (оформилася в січні 1916; у листопаді 1918 перетворена в «Спартака союз» ). У січні 1916 Л. був виключений з соціал-демократичної фракції рейхстагу. З трибуни прусської палати депутатів Л. призвав берлінський пролетаріат вийти 1 травня 1916 на демонстрацію на площу Потсдама з гаслами: «Геть війну!», «Пролетарі всіх країн, з'єднуйтеся!». Під час демонстрації Л. закликав до скидання уряди, ведучого імперіалістичну війну. За цей сміливий революційний виступ Л. був арештований і засуджений військовим судом до 4 років і 1 місяця висновку. Знаходячись у в'язниці, він захоплено зустрів звістку про перемозі Великої Жовтневої соціалістичної революції; Л. закликав німецьких солдатів не дати використовувати себе як катів російської революції. Під тиском революційних мас кайзерський уряд вимушений був в жовтні 1918 звільнити Л. У зв'язку із звільненням Л. ЦК РКП (б) послав йому бойовий привіт.
Вийшовши з висновку, Л. знову розвернув активну революційну діяльність. Листівка від 8 листопада, одним з авторів якої був Л., призвала німецьких робітників до скидання уряду. Разом з Р. Люксембург Л. організував видання газети «Роті фанові», перший номер якої вийшов 9 листопада 1918. Л. боровся за поглиблення Листопадової революції 1918, енергійно виступав проти реакційних лідерів німецької соціал-демократії, вказуючи, що вони хочуть ліквідовувати німецьку революцію в самому її зародку, і проти керівників центристської Незалежній соціал-демократичній партії, що потурали цим прагненням. Найбільшою заслугою К. Лібкнехта і Р. Люксембург перед німецьким робочим класом була підстава Комуністичної партії Німеччини (Засновницький з'їзд відбувся в Берліні 30 грудня 1918 — 1 січня 1919), створення революційного фундаменту для марксистсько-ленінської партії і для єдності німецького робочого класу. Л. вніс коштовний вклад до марксистської естетики. Революційна боротьба Л. викликала скажену злість з боку всього табору контрреволюції. Центральний орган Соціал-демократичної партії Німеччини «форвертс» («Vorwarts») відкрито вимагав вбивства вождів Комуністичної партії Німеччини. За голови К. Лібкнехта і Р. Люксембург було призначене 100 000 марок. 15 січня 1919 К. Лібкнехт і Р. Люксембург були арештовані і того ж дня звірячо убиті.
Ленін писав: «Карл Лібкнехт — це ім'я відоме робочим всіх країн... Це ім'я є символ відданості вождя інтересам пролетаріату, вірності соціалістичної революції. Це ім'я є символ дійсно щиріший, дійсно готовою на жертви, нещадної боротьби з капіталізмом. Це ім'я — символ непримиренної боротьби з імперіалізмом не на словах, а на ділі, боротьби, готової на жертви якраз тоді, коли «своя» країна охоплена чадом імперіалістичних перемог» (там же, т. 37, с. 458).
Соч.: Klassenkampf gegen den Krieg, Ст, 1919; Ausgewähite Reden, Briefe und Aufsatze, B., 1952; Gesammelte Reden und Schriften, Bd 1—9, Ст, 1958—68; Bd 8,2 ergänzte Auflage, 1972; Bd 9,2 ergänzte Auflage, 1971; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Мій процес по документах, П., 1918; Листи, П., 1922; Мілітаризм і антимілітаризм у зв'язку з розглядом інтернаціонального руху робочої молоді, М., 1960; Вибрані мови, листи і статті, М., 1961; Думки про мистецтві. Трактат, статті, мови, листи, М., 1971.
Літ.: Ленін Ст І., Завдання лівих циммервальдістов в Швейцарській з.-д.(соціал-демократ) партії, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 30; його ж. Пацифізм буржуазний і пацифізм соціалістичний, там же; його ж, Чорновий проект тез звернення до Інтернаціональної соціалістичної комісії і до всіх соціалістичних партій, там же; його же, Уявне або дійсне болото?, там же; його ж, Завдання пролетаріату в нашій революції. (Проект платформи пролетарської партії), там же, т. 31; його ж, Громадяни! Зрозумійте, в чому полягають прийоми капіталістів всіх країн!, там же; його ж. Мова на мітингу протесту проти вбивства Карла Лібкнехта і Рози Люксембург. 19 янв.(січень) 1919 р., там же, т. 37; його ж, Лист до робітників Європи і Америки, там же; Pieck W., Karl Liebknecht. Ein wahrer deutscher Patriot, B., 1961; У artel W., Karl Liebknecht, [2 Aufl.], Lpz., 1971; Бартель В., Ліві в німецькій соціал-демократії в боротьбі проти мілітаризму і війни, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1959; Гинцберг Л. І., К. Лібкнехт — глашатай пролетарського інтернаціоналізму, М., 1971; Der Hochverratsprozess gegen Karl Liebknecht 1907 von dem Reichsgericht, B., 1957; Armierungssoldat Karl Liebknecht ist in Untersuchungschaft zu nehmen!, B., 1956; Liebknecht contra Rüstungskapital. Karl Liebknechts Kampf gegen Krupp, Imperialismus und Kriegsgefahr. 1913—1914, B., 1961; Wohigemuth H., Burgkrieg, nicht Burgfriedel, B., 1963; Kerff W., Karl Liebknecht 1914 bis 1916. Fragment einer Biographie, B., 1967; Laschitza A., Deutsche Linke im Kampf für eine demokratische Republik [1909—1910], B., 1969; Karl Liebknechts Vermachtnis für die deutsche Nation, B., 1962; Greulich Е. R., Der anonyme Brief. Ein Liebknecht-roman, B., 1971; Rückert O., Zur Geschichte der Arbeiterbewegung in Reichstagswahikreis Potsdam-spandau-osthavelland (1871—1917) unter besonderer Berücksichtigung der Tütigkeit Karl Liebknechts, [Bd 1—2], Potsdam, 1965; Schumann Е., Wir gingen mit Karl Liebknecht. Eriebnisse aus der Arbeiterjugendbewegung 1908—1918, Ст, 1960.
