Левіт (Léwith) Карл (р. 9.1.1897, Мюнхен), німецький філософ-ідеаліст. Професор університетів Марбургського (1928—36) і Токійського (1936—41); у 1941—52 працював в США, з 1952 в університеті Гейдельбергськом. Філософські переконання Л. складалися під впливом «філософії життя» Ф. Ніцше, феноменології пізнього Е. Гуссерля і особливо екзистенціальній філософії М. Хайдеггера, з яким Л. згодом розійшовся із-за зближення Хайдеггера з фашизмом в 1-ій половині 1930-х рр. У основному вигадуванні — «Від Гегеля до Ніцше» (1941) — Л. намагається виявити філософські витоки марксизму, ніцшеанця, екзистенціалізму. Згідно ідеалістичної концепції Л., Гегель своїй системою завершив «епоху духу» в буржуазному духовному розвитку і зробив вирішальний вплив на подальший розвиток, який привів до кінця «буржуазно-християнський» світ і вилилося, з одного боку, в марксизм, а з іншої — в екзистенціалізм. З 1950-х рр. інтерес Л. все більше зосереджується на питаннях філософії історії.
Соч.: Kierkegaard und Nietzsche, Fr./M., 1933; Heidegger. Denker in dürftiger Zeit, Stuttg., 1953; Weitgeschichte und Heilgeschehen, 3 Aufl., Z., [1957]; Wissen, Glaube und Skepsis [2 Aufl.]. Gött., 1958; Gesammelte Abhandlungen. Zur Kritik der geschichtlichen Existenz [Stuttg., 1960]; Die Hegelsche Linke, Stuttg., 1962; Gott, Mensch und Welt in der Metaphysik von Descartes bis zu Nietzsche, Gött., 1967.
