Ламаїзм , одна з течій в буддизмі ; поширене в автономних районах Тибет і Внутрішня Монголія (КНР), МНР(Монгольська Народна Республіка), а також в окремих районах непалу і Індії. У СРСР Л. має деяке число послідовників в Бурятській АССР, Калмицькою АССР і Тувинською АССР, Усть-ордінському і Агинськом Бурятських національних округах.
Процес складання Л. почався в Тибеті, куди буддизм у формі Махаяни проник з Індії в 7 ст, одночасно із створенням там першої єдиної держави (7—9 вв.(століття)). До кінця 8 ст буддизм став пануючою релігією Тибету, тут був побудований перший монастир Самье, з'явилися Ченці-Тибет, виникло монастирське землеволодіння. У нач. 9 ст склалася духовна ієрархія. Завершення процесу складання Л. пов'язано з так званим пізнім поширенням буддизму в Тибеті, що почалося в 2-ій половині 10 ст Феодальна роздробленість, що настала в цей період, сприяла виникненню безлічі ламаїстських сект, серед яких найбільш значними були Кадампа (заснований в середині II ст), Сакьяпа (II ст), Каджупа (II ст), Кишені (12 ст) і ін. В кінці 14 — початку 15 вв.(століття) у Тибеті утворилася найбільш крупна ламаїстська секта Гелуг-ба (так звані желтошапошникі), заснована Цзонкабой (1357—1419). З 16 ст глави секти Гелуг-ба стали носити титул Далай-лами . До середини 17 ст 5-у Далай-ламе Агванлобсан-джамцо (1617—82) і верхівці духівництва удалося підпорядкувати своїй владі (духовною і світською) всі основні райони Тибету, який таким чином перетворився на теократичну державу. При 5-м-коді Далай-ламі виник інститут Панчен-лам — других (після Далай-лам) ієрархів ламаїстської церкви. У 16—17 вв.(століття) Л. став пануючою релігією в Монголії, куди він проник з Тибету; тоді ж він був сприйнятий калмиками, що переселилися в 17 ст в район Поволжья. У 16—17 вв.(століття) Л. поширився в Туві, з кінця 17 ст почав поширюватися в Бурятії.
Теоретичні основи Л. викладені в двох основних канонах складених до 14 в.: Канджуре і Танджуре (коментарі на тексти, включені в Канджур), а також в творах найбільш відомих лам. Канджур і Танджур перекладені з Тибету на монгольську мову.
Окрім меж, властивих махаяністському напряму буддизму в цілому, Л. володіє рядом особливостей. Як релігія Л. надзвичайно еклектичний. Поряд з відходом від мирського життя і спогляданням, в Л. велике місце займають магія і віра в багаточисельних місцеві божества. Для Л. характерна розвинена ритуальність і повне підпорядкування учня вчителеві-ламі. Особлива роль додається бодхисатвам не лише як наставникам на дорозі «звільнення», але і як божествам, що допомагають в конкретних мирських справах. Серед бодхисатв виділяється Авалокитешвара — «милосердний», подібну роль грають і деякі будди, наприклад Майтрея — будда «прийдешнього». У Л. на основі концепції перероджень була створена теорія втілень будд, бодхисатв, божеств в певних осіб, званих трулку (по-тібетськи) або хулбіганамі (по-монгольськи). В області філософії Л. обмежувався коментуванням перевідних текстів.
Економічну основу панування Л. складало крупне монастирське землеволодіння. Л. був значним гальмом на дорозі економічного, соціального і культурного розвитку народів, серед яких він був поширений. В даний час ламаїстське духівництво в основних районах поширення Л. втратило свою минувщину економічні і політичні позиції.
Літ.: Позднєєв А. М., Нариси побуту буддійських монастирів і буддійського духівництва в Монголії, СП(Збори постанов) Би. 1887; Пубаєв Р. Е., Семічов Би. Ст, Походження і суть буддизму — ламаїзму, Улан-Уде. 1960; Богословське Ст А., Нарис історії народу Тибету, М., 1962; W addell L. A., The Buddhism of Tibet or Lamaism, Camb., 1934; Stein R. A., La civilisation tibеtaine, P., 1962.
