Ламарк (Lamarck) Жан Батист Пьер Антуан де Моне (1.8.1744, Базаптен, Пікардія, — 18.12.1829, Париж), французький дослідник природи, творець першої цілісної еволюційної теорії (див. Ламаркізм ) , член Паризької АН(Академія наук) (1783). У 1772—76 у Вищій медичній школі в Парижі вивчав головним чином ботаніку. У 1778 вийшла робота Л. про флору Франції (у 3 тт.), в якій ним вперше був запропонований так званий дихотомічний принцип визначення рослин. Л. гаряче вітав Велику французьку революцію; по його пропозиції в 1793 Королівський ботанічний сад був реорганізований в Музей природної історії, де Л. став професором по кафедрі зоології комах, черв'яків і мікроскопічних тварин; керував нею протягом 24 років. До 1820 Л. повністю осліпнув, свої праці диктував дочкам. Жив і помер в бідності.
Л. вперше (1794) розмежував тваринний світ на дві основні групи — хребетних і безхребетних; йому належить і термін «безхребетні». В межах безхребетних він виділив 10 класів, розподіливши їх в порядку введеного їм принципу вдосконалення — градації — між чотирма рівнями організації, що послідовно ускладнюються. Спочатку Л. розумів градації як прямолінійний ряд живих істот від простих до найдосконаліших (див. Сходи істот ), потім він прийшов до схеми родовідного древа. Л. ввів термін «біологія» (1802) одночасно з німецьким ученим Г. Р. Тревіранусом і незалежно від нього. У трактуванні життєвих явищ був дєїстом. Згідно Л., матерія, лежача в основі всіх природних тіл і явищ, абсолютно інертна. Для її «пожвавлення» необхідне внесення до неї руху ззовні. Звідси звернення Л. до «верховного творця» як джерела «першого поштовху» що пустив в хід «світову машину». Живе, по Л., виникло з неживого і далі розвивалося на основі строгих об'єктивних причинних залежностей, в яких немає місця випадковості (механістичний детермінізм). Найбільш прості організми з'явилися і нині виникають з «неорганізованої» матерії (самозародження) під впливом проникаючих в неї флюїдів (наприклад, теплорода, електрики). Л. описав багато форм копалин безхребетних, пов'язавши їх з системою тих, що нині живуть. Поклав почало зоопсихології .
Окрім ботанічних і зоологічних робіт, Л. — автор публікацій по геології, гідрології і метеорології. У «Гідрогеології» (1802) висунув принцип історизму і актуалізма в трактуванні геологічних явищ.
Соч.: Systéme des animaux sans vertébres, P. 1801; Systéme analytique des connaissances positives de l''homme. P., 1820; Histoire naturelle des animaux sans vertébres, 2 éd., t. 1—11, P., 1835—45; у русявий.(російський) пер.(переведення) — філософія зоології, т. 1—2, М. — Л., 1935—37; Ізбр. проїзв.(твір), т. 1—2, М., 1955—59.
Літ.: Комарів Ст Л., Ламарк, М. — Л., 1925; Пузанов І. І., Жан Батист Ламарк, М., 1959; Landrieu М., Lamarck, ie fondateur du transformisme, P., 1909; Perrier E., Lamarck, P., 1925; Grassé P.-P., Lamarck et son temps: L''évolution, P., 1957; Mantoy B., Lamarck, créateur de la biologie, P., 1968. див.(дивися) також літ.(літературний) при ст. Ламаркізм .
