Кооперація промислова, вигляд кооперації, об'єднуючої дрібних виробників (кустарів і ремісників) для спільно виробництва товарів і надання послуг. Перші промислові кооперативи виникли у Франції і Германії в середині 19 в.; вони набули поширення в ін. капіталістичних країнах в кінці 19 — початку 20 вв.(століття) Проте в сучасних умовах До. п. має в капіталістичних країнах значно менше поширення, чим кооперація споживча, кредитова, сільськогосподарська (див. Кооперація кредитова, Кооперація сільськогосподарська, Кооперація споживча ) . В кінці 50-х рр. 20 ст у Великобританії налічувалося 30 промислових виробничих кооперативів з числом членів 11,6 тис., у Франції — 680 таких кооперативів.
В Росії до Великої Жовтневої соціалістичної революції цілий ряд предметів широкого вжитку вироблялися кустарно-ремісничою промисловістю. Кустарями і ремісниками виготовлялася переважна частина продукції ряду галузей, таких, як взуттєва, шубна, рукавична, бондарська, валяльно-повстяна, кравецька, а також предметів розкоші і ін.
Після перемоги Жовтневої соціалістичної революції До. п. стала для кустарів і ремісників найбільш простим і доступним дорогою до соціалізму. У 1918—20 були зроблені перші кроки по кооперації дрібних товаровиробників. На 1 січня 1919 налічувалося 780 промислових артілей. З переходом до мирного господарського будівництва Радянська держава сприяла швидкій кооперації кустарів і ремісників: на 1 жовтня 1923 в кустарній промисловості вже було створено 4952 у 1925 — 8641, а в кінці 1933 — 14811 кооперативу. У роки другої п'ятирічки (1933—37) процес кооперації кустарів був завершений. На 1 січня 1941 було 25,6 тис. промислових кооперативів, які об'єднували 2,6 млн. чоловік.
В промислових кооперативах обобществлялісь лише основні засоби виробництва, необхідні для ведення промислу. Оплата вироблялася залежно від кількості і якості витраченої праці на основі тієї, що діє в промисловості тарифної системи. Керували діяльністю артілей союзи промислової кооперації, що об'єднували артілі за виробничою або територіальною ознакою; союзи входили в промислові ради, а на чолі всієї До. п. стояв Центральна рада промислової кооперації (Центропромсовет).
До. п. корінним чином перетворила дрібну кустарно-ремісничу промисловість. Вона виросла в широко розвинену у всіх республіках систему кооперативно-промислового виробництва. Займаючись головним чином виробництвом товарів широкого вжитку, До. п. значною мірою сприяла задоволенню постійно зростаючих потреб трудящих, а в роки війни допомагала постачанню армії і тилу необхідними предметами одягу і особистого ужитку: випуск продукції До. п. збільшився з 534 млн. рублів в 1942 до 953 млн. рублів в 1945. У роки післявоєнних п'ятирічок значно зросли основні фонди До. п.: на 1 січня 1956 основних виробничих фондів До. п. складали 6850 млн. рублів, невиробничі основні фонди — 1279,1 млн. рублів; у системі До. п. налічувалося понад 54,7 тис. підприємств, на яких було зайнято 1,8 млн. чоловік. Підприємства До. п. були технічно добре оснащені і тісно пов'язані з крупною державною промисловістю. У 60-х рр. 20 ст у зв'язку з повною передачею виробництва товарів народного вжитку державним промисловим підприємствам До. п. поступово припинила свою діяльність.
24-й з'їзд КПРС визнав необхідним «... істотно розширити виробництво високоякісних виробів художніх промислів, сувенірів, дрібних господарських виробів, необхідних в побуті, і інших товарів народного вжитку, максимально використовуючи для цієї мети місцеві ресурси сировини і матеріалів» (Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971, с. 260). В цілях поліпшення роботи сфери обслуговування будуть розвиватися кооперативні майстерні по обслуговуванню населення. Розвиток промислів і підсобних промислових виробництв розглядається як важливий засіб повнішого і рівномірного протягом року використання трудових ресурсів в сільській місцевості, зміцнення економіки господарств, підвищення продуктивності праці.
До. п. займає значне місце і в економіці всіх соціалістичних країн Європи і Азії. Так, в ГДР(Німецька Демократична Республіка) в середині 1960-х рр. До. п. налічувала 4,2 тис. організацій, що охоплювали 191 тис. членів і що виробляли до 40% всієї продукції ремісничої промисловості ГДР(Німецька Демократична Республіка). У Угорщині число членів До. п. збільшилося за період 1949—66 з 8 тис. до 192 тис. У Польщі в кінці 1966 налічувалося 2773 виробничих артілі з числом членів 514 тис. У Румунії число промислових кооперативів до кінця 1970 досягло 14 тис.
У багатьох країнах Азії і Африки провідні галузі промисловості представлені кустарними промислами і ремеслами. Так, в оброблювальній промисловості Африки (без АРЕ) понад 50% продукції в середині 60-х рр. випускалося дрібними кустарними підприємствами. Тому кооперації дрібних виробників приділяється важливе місце в господарських планах держав Азії і Африки, що звільнилися від колоніального панування. У цих країнах До. п. користується великою підтримкою держави. У Індії, наприклад, існує понад 30 різних видів промислових кооперативів. Особливо великого поширення вони набули в ручному ткацтві. У Індії є також кооперативні фабрики, членами-пайовиками яких є уряди штатів, державні організації або кооперативи. На відміну від незалежних країн Африки, де розшарування серед кустарів незначне і кооперація безпосередньо служить інтересам кустарів трудящих, в Індії кооперація охоплює переважно заможну частину кустарів, дає їм відомі пільги, сприяє зміцненню їх економічного стану. До. п. має свій комітет в Міжнародному кооперативному альянсі . Див. також ст. Кооперативний рух .
Літ.: Ленін В. І., Кустарний перепис 1894/95 років в Пермській губернії і загальні питання «кустарної» промисловості. Полн. собр. соч.(вигадування), т. 2, с. 403—04, 407—08; його ж. Первинний варіант статті «Чергові завдання Радянської влади», там же, т. 36; Про кооперацію, там же, т. 45, с. 373—77; Матеріали з питань промислової кооперації. [Сб. ст.], М., 1925; Промислова кооперація СРСР, М.— Л., 1934; Яковлєв П. І., Промислова кооперація СРСР за 40 років, М., 1957; Промислова кооперація країн народної демократії. Сб. статей, М., 1957; Пронін С. Ст, Що таке сучасний «кооперативний реформізм», М., 1961; Бузлаєва А. І., Ленінський план кооперації дрібної промисловості СРСР, М., 1969.
