Карійськая трагедія, масове самогубство політичних увязнених в Росії на Карійськой каторзі в 1889. Політичні увязнені цієї каторги постійно чинили опір свавіллю тюремного начальства. 11 серпня 1888 за відмову встати перед приамурським генерал-губернатором А. Н. Корфом увязнена Е. Н. Ковальськая була переведена в Читинську в'язницю. Переведення супроводилося знущаннями. Дізнавшись про це, її товариші (М. П. Ковалевська, М. В. Калюжная і Н. С. Смірніцкая) зажадали звільнити винуватця знущань — коменданта в'язниці Масюкова. На відмову вони відповіли тривалими голодовками (у серпні 1888, травні, вересні 1889). Але адміністрація не пішла на поступки. Хвилювання у в'язниці не припинялися. За спробу нанести Масюкову ляпас увязнена Н. К. Сигида 7 листопада 1889 була висічена. У ту ж ніч на знак протесту Сигида, Ковалевська, Калюжная і Смірніцкая отруїлися; 14 чіл. у чоловічій політичній в'язниці 12 листопада прийняли отруту (з них двоє — І. В. Калюжний і С. Н. Бобохов — померли). До. т. змусила царський уряд ліквідовувати Карійськую каторгу в 1890.
Літ.: Гернет М. Н., Історія царської в'язниці, т. 3 (1870—1900), М., 1961 с. 323—30.
