Зрошуване землеробство

Зрошуване землеробство, вирощування з.-х.(сільськогосподарський) культур в умовах зрошування. Один з найбільш інтенсивних видів землеробства, що склався в пустинних, напівпустинних і посушливих зонах, а також в районах, недостатньо забезпечених вологою в окремі періоди вегетації. У О. з. отримують найвищі і гарантовані урожаї з.-х.(сільськогосподарський) культур (пшениці 65—70 ц з 1 га, рису 80—100 ц бавовни-сирцю 40—50 ц ), які в 3—5 разів вище, ніж в богарном землеробстві (див. Богара ); широко застосовують повторні (головним чином кормових) і ущільнені посіви, що дозволяє найбільш продуктивно використовувати землю і забезпечувати тваринництво кормами. О. з. у всьому світі займає близько 16% оброблюваної площі, але дає стільки ж продукції, скільки незрошуване.

  О. з. відомо з епохи неоліту . У жарких сухих областях, наприклад в Месопотамії, в державах Середньої Азії, в Єгипті, на землях, щорік затоплюваних паводковими водами річок, виникли перші вогнища землеробської культури. Насіння висівало при спаді води в мул, що відклався, що дозволяло обробляти рослини без обробки грунту. Так зародилася первісна форма О. з. — сапне землеробство. Стихійний режим річок або не забезпечував щорічного затоплення одних і тих же ділянок, або приводив їх до надмірно тривалого затоплення. Тому древніх землеробів захищали земельні ділянки валами або подавали воду до них по каналах — первісні системи зрошування затопленням. Крупні зрошувальні системи почали створювати в рабовласницькому суспільстві. У Мексиці використовували ін. метод зрошування — землю наближали до води, вирощуючи рослини на плотах (чинампа) з насипаним грунтом. На території СРСР перші вогнища О. з. існували в Середній Азії, Закавказзі, Південному Сибіру (Мінусинськая і Тувинські улоговини).

  Світова площа О. з. більше 225 млн. га (1972). В умовах зрошування вирощують в основному зернові культури (рис, пшениця, кукурудза, просо, сорго, зернобобові), технічні (бавовник, цукровий очерет і ін.), кормові, овочеві, плодовис. У більшості країн зрошувані землі складають від 1 до 15% оброблюваної площі (США Мексика, Італія, Франція, Румунія, Польща і др.); у ряді країн зрошується половина і більш за ріллю (Афганістан, ДРВ(Демократична Республіка В'єтнам), Іран і ін.); у деяких можливо лише О. з. (АРЕ, Саудівська Аравія, Оман і ін.). О. з. розвивається також у Великобританії, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Бельгії і ін. країнах, розташованих в зонах достатнього і надлишкового зволоження.

  Основні райони О. з. у СРСР: Ніжнєє і Середнє Поволжье, Заволжье, Північний Кавказ (зрошувані землі зайняті пшеницею, рисом, соняшником, кормовими, овочевими і плодовими культурами, виноградом); Далекий Схід (переважно рисом); південні області України (пшеницею, рисом, кукурудзою, цукровим буряком, овочевими, плодовими, виноградом, картоплею); республіки Середньої Азії і Казахстан — Голодна і Каршинськая степу, зона Каракумського каналу, Кзилкумський масив, Вахшськая, Гиссарськая, Ферганська долини і ін. (посіви бавовника, рису, люцерни, пшениці, цукрового буряка, сади і виноградники); Закавказзя — Араратськая долина, Кура-Араксинськая низовина (виноградники; сади, обробіток бавовника, овочевих) і ін. Крім того, в нечорноземній і Центральночерно-земній зонах Європейської частини в посушливі роки і періоди поливають овочеві, плодові, кормові культури, луги і пасовища. У 1972 в СРСР посівна площа в О. з. складала 9,353 млн. га (див. таблицю).

Використання зрошуваних земель в СРСР, тис. га

  В 1972 із зрошуваних земель СРСР було отримано (тис. т ): зерна 5717 (у тому числі рису 1647), бавовни-сирцю 7296, цукрового буряка (фабричною) 5068, овочів 6908.

  Для вирощування з.-х.(сільськогосподарський) культур в О. з. споруджують зрошувальні системи ; рис вирощують на спеціальних рисових системах. Структура посівів вузько спеціалізована. Сівозміни насищени провідною культурою. У господарствах зрошуваної зони півдня України введена сівозміна з 2—3 полями озимої пшениці; останню площу його займають цукровий буряк люцерна, кукурудза і ін. Великою стабільністю відрізняються рисові (5 полів рису, 60—65% площ сівозміни) і бавовняні (5—6 полів бавовника, 60—75%) сівозміни, в яких посіви основних культур чергуються з люцерною, зернобобовими, кукурудзою. У технології обробітку поливних рослин велике значення мають правильні терміни і норми поливів, які залежать від кліматичних і грунтових умов, особливостей культури і сорту і т.п. (див. Зрошування режим ). Полив змінює умови проведення і ефективність всього комплексу агротехнічних заходів, які, у свою чергу, роблять великий вплив на використання рослинами зрошувальної води.

  Обробка грунту в О. з. включає: основну (капітальну) і поточні (експлуатаційні) планування, тобто вирівнювання поверхні грунту для рівномірного розподілу води за зрошуваною площею; зябльовую (на 30—35 см ) і передпосівну обробки грунту: підготовку поля під повторні посіви; догляд за грунтом протягом вегетації (обробка грунту після поливів на посівах просапних культур, зарівнювання тимчасової зрошувальної мережі — тимчасових зрошувачів, вивідних борозен, поливних борозен або смуг). У О. з. створюються сприятливі умови для підвищення ефективності добрив, які покращують використання зрошувальної води рослинами. При поливі добрива швидше засвоюються і повніше використовуються з.-х.(сільськогосподарський) культурами, т.к. вода підвищує активність біологічних процесів і хімічних перетворень в грунті. Швидкому поглинанню живильних речовин сприяє також потужний розвиток кореневої системи і наземних органів поливних рослин. У О. з. дози мінеральних добрив збільшують (зазвичай на 30—50%) і тим більше, чим вище зрошувальна норма . Під кукурудзу, картоплю, овочеві, багатолітні насадження вносять також гній (20—40 т / га ); застосовують і зелене добриво — як сидератов висівають маш, сою, шабдар, сераделу і ін. (див. Сидерація ).

  Багато особливостей вносить зрошування в технологію посіву і догляду за рослинами, наприклад підвищення норм висіву зернових на 10—15%, просапних в 2, інколи в 3 рази узгодженість напряму рядків посіву і поливів і ін. Специфічні для О. з. заходи проти іригаційної ерозії, заболочування і засолення грунту. Найвищі урожаї в поливних умовах дають сорти інтенсивного типа: що не вилягають, чуйні на добрива і зрошування, стійкі до хвороб і шкідників, наприклад сорти озимої пшениці Безоста 1, Миронівська ювілейна, Аврора, Кавказ, що дають 80—100 ц зерна з 1 га.

  Літ.: Біологічні основи зрошуваного землеробства. [Сб. статей], М., 1966; Зрошуване землеробство, під общ. ред. Би. А. Шумакова, М., 1965; Землі древнього зрошування і перспективи їх сільськогосподарського використання, М., 1969; Лисогоров С. Д., Зрошуване землеробство, 3 видавництва, М., 1971.

  С. Д. Лисогоров.