Зенон (Zenon) з Китіона (на острові Кіпр) (близько 336—264 до н.е.(наша ера)), старогрецький філософ, засновник школи стоїцизму . Виучувався в киника Кратеса, представника мегарськой школи Стілпона, а також у філософів Академії платонівською і Полемона. У 308 до н.е.(наша ера) заснував власну школу в Афінах. Вигадування З. дійшли до нас лише в уривках.
Учення З., що складалося в умовах формування могутніх держав еллінізму, характеризується переважно увагою до обгрунтування внутрішньої незалежності особи. З. будує етику на основі фізики, тобто вчення про природу. Услід за Гераклітом основою сущого З. проголошує вогонь, який він ототожнює з божественним логосом . Над світом панує необхідність, або фатум, проте сам світ — живе ціле, пронизане божественним диханням (пневмой). У людській поведінці первинним є потяг, рух душі, що визначає причини окремих людських дій. Вчення про потяг передує у З. вченню про чесноту. Мета розумного потягу — добродійне життя, яке З., у згоді з киникамі, визначав як життя, згідне з природою. Чеснота є стійкий, самотождественноє стан розуму, що пізнає, — услід за Сократом З. ототожнював добро з розумом, знанням, вносячи до етики сильний струмінь раціоналізму (у пороках З. бачить лише недолік знань). У ученні З. про доблесні і погані вчинки виступає важливе для стоїків поняття про борг — неписаний закон, з яким окрема особа погодить свої дії і в якому позначається загальна залежність всього від об'єктивних закономірностей природи. Навпаки, пристрасть — надмірний потяг, що здійснюється наперекір природі і розуму. Мудрець добровільно прагне виконувати необхідність всевладдя; він добродійний і, через розумність, безпристрасний.
У вченні про суспільство З. розвивав космополітичне переконання, що відобразило процес становлення світової держави. З. поширює на державу закон загальний для всіх народів і обіймаючий весь світ; благо всіх вище за благо окремої особи. Політичний закон збігається для З. з етичним. У педагогічних ідеях З. намічені передумови вчення про характер. Віра З. у определяємость етичного вчинку мисленням зв'язувала З. з сократовськой традицією і зробила значний вплив на розвиток психології і етики.
Фрагменти в книзі: Arnim 1., Stoicorum veterum fragmenta, v. 1, Lipsiae, 1921.
Літ.: Історія філософії, т. 1, М., 1940 (див. покажчик імен): Pohlenz М., Die Stoa, 2 Aufl., Gött., 1959.
