Геракліт Ефесський
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Геракліт Ефесський

Геракліт Ефесський (Herákleitos Ephesios) (р. близько 544—540 до н.е.(наша ера) — р. смерті невідомий), старогрецький філософ-матеріаліст, в наївній формі ряд діалектичних принципів буття і пізнання, що сформулював; написав вигадування «Про природу», що не дійшло до нас, від якого збереглися лише уривки у вигадуваннях пізніших авторів. Стиль Р. відрізняється поетичною образністю. Багатозначна символіка його фрагментів робить часом загадковим їх внутрішній сенс, унаслідок чого Р. ще в старовині прозвав «темним».

загрузка...

  Р. належав до іонійській школі старогрецької філософії. Першоосновою сущого Р. вважав вогонь, стихію, яка представлялася древнім грекам найбільш тонкою, легкою і рухливою; шляхом згущування з вогню з'являються всі речі і шляхом розрідження в нього повертаються. Цей світовий вогонь «заходами спалахує і потухає», причому світ, по Р., не створений ніким з богів або людей.

  Діалектика в Р. — концепція безперервної зміни, становлення, яке мислиться в межах матеріального космосу і в основному є круговоротом речовин, стихій — вогню, повітря, води і землі. Тут виступає у філософа знаменитий образ річки, в яку не можна увійти двічі, оскільки в кожен момент вона все нова. Становлення можливе лише у вигляді безперервного переходу з однієї протилежності в іншу, у вигляді єдності протилежностей, що вже сформувалися. Так, в Р. єдині життя і смерть, день і ніч, добро і зло. Протилежності перебувають у вічній боротьбі, так що «розбрат є батько всього, цар всього». У розуміння діалектики Р. входить і момент відносності (відносність краси божества, людини і мавпи, людських справ і вчинків і т. п.), хоча він і не випускав з уваги того єдиного і цілісного, в межах якого відбувається боротьба протилежностей.

  В історії філософії найбільші спори викликало учення Р. про логосі, який тлумачився як «бог», «доля», «необхідність», «вічність», «мудрість», «загальне», «закон» і який як міроустрояющего і принципу, що упорядковує, може зрозуміти як рід універсальної закономірності і необхідності. У руслі вчення про логос в Р. збігаються доля, необхідність і розум. У теорії пізнання Р. починав із зовнішніх відчуттів. Очі і вуха для Р. — найкращі свідки, причому «очі — точніші свідки, ніж вуха». Проте лише мислення, яке загально у всіх і відтворює природу всього, приводить до мудрості, тобто до знання всього у всьому.

  Класики марксизму-ленінізму висували у філософії Р. на перший план матеріалізм і діалектику. Ленін називав Р. «... одним з основоположників діалектики...» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 29, с. 309).

  Соч.: Переведення фрагментів на русявий.(російський) яз.(мова): Ст Нілендера, в кн.: Геракліт Ефесський, М., 1910 (з грецьким текстом); А. О. Маковельського в його кн.: Досократіки, ч. 1, Казань, 1914, с. 147—80; Матеріалісти Древньої Греції, М., 1955, с. 41—52.

Літ.: Динник М. А., Діалектика Геракліта Ефесського, М., 1929; Історія філософії, т. 1, М., 1957, с. 72—82; Лосев А. Ф., Історія античної естетики, М., 1963, с. 345—90; Кессиді Ф. Х., Філософські і естетичні погляди Геракліта Ефесського, М., 1963; Ramnoux С., Vocabulaire et structures de pensee archaїque chez Heraclite, P., 1959; Wheelwright Ph., Heraclitus, Princeton, 1959.

  А. Ф. Лосев.

 

Геракліт Ефесський.